ГОЛОВНА   Новини   ПРО ПРОЕКТ   РЕДАКЦIЯ   КОНТАКТИ  
Почтовая форма

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Наші банери:

Послухати молитви

Інтерв’ю Святішого Патріарха Кирила

10/10/2022

Різдвяне інтерв’ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія»[Патріарх]

7 січня 2019 року, у свято Різдва Христового, на телеканалі «Росія 1» відбувся показ традиційного Різдвяного інтерв’ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Предстоятель Руської Православної Церкви відповів на запитання журналіста і телеведучого, генерального директора міжнародного інформаційного агентства «Росія сьогодні» Дмитра Кисельова.

— Ваша Святосте, в ці Різдвяні дні все ж почнемо наше інтерв’ю з сумного. Схоже, головною подією минулого вже року стане драма у вселенському Православ’ї. Наскільки вона болюча і якими є точки опори?

— Люди, знайомі з історією і ті, що цікавляться історією, знають, що простих часів ніколи не було, і драма — це дуже правильне слово, коли ми говоримо про історію. Історія — це не комедія, історія — це не трагедія, історія — це драма. А що таке драма? А драма — це реалістичне уявлення про життя. Тут можуть бути сльози і посмішки, радість і горе, — ось це і є людське життя. Адже кожна людина на своєму досвіді знає, що таке драма і в сімейному житті, і в професійному житті. Можуть бути радості і посмішки, а можуть бути сльози… Ось те ж саме відбувається сьогодні і у сфері міжцерковних відносин. Єдине, що може бути і про що слід сказати, — то, що сьогодні сумного, напевно, більше, ніж радісного. Насамперед це пов’язано з тим, що відбувається розділення всередині Православ’я, і, думаю, це почуття поділяють зі мною всі Предстоятелі Помісних Православних церков: від цих розділень нічого хорошого бути не може.

Православні Церкви повинні консолідуватися перед лицем усіх тих проблем, які обрушуються сьогодні на людину — я не кажу «на Церкву», а саме на людину. Тих проблем, які руйнують інтегральність людської особистості, внаслідок чого людина стає дуже крихкою, слабкою, схильною до впливів. Ось це і є найголовніше завдання Церкви — займатися людиною, допомагати людині чинити опір тому, що церковною мовою називається спокусами, а якщо говорити мовою фізіології, мовою зрозумілою для сучасної людини, то людина повинна вміти чинити опір голосу плоті, тому, що мовою Церкви називається пожадливістю.

А що таке пожадливість? Пожадливість — це голос плоті, який заглушає голос розуму, який пригнічує найбільш піднесені почуття, і людина живе вже не за законом, який їй дав Бог, — моральним законом, вкладеним в її природу, тим законом Божим, який відповідає моральному почуттю, але даний нам і в Письмі, — а живе за законами інстинкту. Інстинкт — це найбільша сила, що спонукає людину на ті чи інші вчинки. Отже, завдання Церкви полягає в тому, щоб люди жили за законом, який їм дав Бог. Дотримуючись цих законів, людина піднімає свій розум, свої почуття, загартовує свою волю, стає сильною особистістю — в першу чергу особистістю, здатною любити і розділяти з іншими своє життя.

— До пожадливості й любові ми ще повернемося, але все ж хочу продовжити розмову про те, що відбувається зараз на Україні. Схоже, Українська Православна Церква перебуває зараз під перехресним вогнем. З одного боку, по ній палить українська влада, з іншого боку — стамбульський Патріархат. Яким є майбутнє Української Православної Церкви і чим можна їй допомогти?

— Забігаючи наперед скажу, що майбутнє неодмінно буде хорошим. Тому що Українська Православна Церква — на стороні світла, на боці Божої правди; а все те, що сьогодні протистоїть Українській Православній Церкві — на стороні темряви. І це легко довести. Ось пройшов на Україні так званий об’єднавчий собор. На думку ляльководів і на думку президента України, цей «собор» мав об’єднати всіх і створити єдину для всієї України Православну Церкву. А що вийшло? А вийшло те, що об’єдналися два розкольницькі угруповання, а Православна Церква як була сама собою — благодатним духовним організмом, — так собою і залишилася. А що ще є дуже примітним у всій цій історії — це безпрецедентне втручання державної влади. Україна начебто є країною, яка прагне до Європи, країною, яка заявляє про те, що поділяє європейські цінності. Але ж однією з дуже важливих цінностей Європи є принцип відділення Церкви, релігії від держави — світський характер держави. Що ж ми бачимо? Ми бачимо президента України, який головує на церковному «соборі», який визначає, хто повинен бути на чолі «помісної церкви», який грубо втручається в церковне життя і не соромиться робити це публічно, так що все це перетворюється просто на театр абсурду.

Ви можете собі уявити, що було б, якби президент Російської Федерації Володимир Володимирович Путін головував на церковному Соборі, якби він прямо говорив, хто повинен бути обраний, якби він потім представляв новообраного Патріарха громадськості? Таке важко собі уявити…

— Неможливо…

— Неможливо. А можна собі уявити, якою була б реакція у всьому світі? Як сполошилися б всі правозахисники, як заметушилися б всі держави, який би був шквал нищівної критики, правда? А що сьогодні?

— Води в рот набрали…

— Агов, де Європа? Агов, де Сполучені Штати? З їхнім бажанням відстоювати фундаментальні принципи лібералізму, які включають, зокрема, відділення Церкви від держави.

— Незалежність Церкви…

— Незалежність Церкви. Ця історія свідчить про те, що все можна зневажити, відмовитися від будь-яких принципів, якщо переслідуються конкретні політичні цілі. І в цьому сенсі політичне замовлення, що стосується руйнування Православ’я на Україні, є абсолютно очевидним.

— Важливою датою минулого року було 100-річчя розстрілу царської сім’ї. У своїй проповіді Ви сказали дуже важливу річ, що народ став тоді як поїзд, машиніст якого не розрахував швидкість і кинувся до неминучої катастрофи. Наскільки актуальним є такий ризик в наш час?

— Такий ризик є актуальним завжди. Багато чого залежить від машиніста, дуже багато. Уявіть собі, якби в ту революційну епоху були на чолі Росії машиністи, здатні впоратися з цим завданням. Аналоги в XIX столітті були, коли верховні машиністи Росії справлялися з дуже сильними викликами, у тому числі спрямованими на руйнування російської державності. Тому дуже багато залежить від машиністів, від тих людей, на яких покладено повну відповідальність за долю країни, за долю народу. Це не тільки ті, хто уособлює вищу владу, не тільки одна якась людина — це взагалі еліта, державна еліта. Від виховання цієї еліти, від її патріотизму і залежить рівень відповідальності за все те, що відбувається в країні. Знову можна зірватися зі шляху, якщо машиністи розвиватимуть занадто велику швидкість на поворотах, або якщо машиністи не дбатимуть про технічний стан поїзда. І те, і інше призводить до краху. Тому дуже велика відповідальність лежить на тих, хто має владу. І ще раз хочу підкреслити: мова йде не тільки про президента або прем’єр-міністра. Йдеться про всіх тих, хто сьогодні відповідально здійснює владні повноваження, але не тільки про них. Адже вони ж не прилітають до нас звідкись із всесвіту, — вони виростають із свого власного народу. Вони плоть від плоті, кров від крові народу, вони навчаються в наших школах, наших університетах, вони дивляться сучасні телевізійні передачі, вони дивляться сучасне кіно, вони, можливо, навіть читають книги, хоча за великої зайнятості це досить складно. Отже, спільний культурний фонд країни має величезне значення в плані визначення нашого майбутнього, а цей культурний фонд створюють не тільки діячі культури, не тільки театр і кіно (хоча і вони теж), але створюють також засоби масової інформації; крім того, на цей процес впливає Церква, впливає свідома, відповідальна участь людей у суспільному житті.

Тому майбутнє країни — це наша спільна справа. І якщо ми будемо солідарні в здійсненні цієї спільної справи, якщо у нас будуть ясні цілі, — те, що ми бажаємо блага для свого народу, бажаємо, щоб Росія була незалежною, сильною, самодостатньою, — отже, ми повинні солідарно мислити і солідарно діяти. Тому ідея солідарного суспільства сьогодні є дуже важливою ідеєю, щодо якої серйозно працює Руська Православна Церква. Ми вважаємо, що Церква може зробити свій внесок у формування солідарного суспільства на абсолютно нових засадах, поза будь-якої ідеології. Про солідарність говорили і в минулому, але солідарність не врятувала Радянський Союз від руйнування. Тому нам всім потрібно працювати для того, щоб формувати особистість, здатну бути солідарною з іншими особистостями, особливо в нашому спільному русі вперед.

— Ви говорите «солідарність без будь-якої ідеології», але ж солідарність будується навколо чогось, навколо системи цінностей, навколо спільної системи цінностей. Якщо немає спільної системи цінностей, то не можна і бути солідарним з кимось. Так на основі чого?

— Цілком вірно. Коли я говорю про ідеологію, я маю на увазі комплекс певних філософських ідей, на підставі яких будується державне життя. Ну, ми можемо згадати марксизм; зараз у багатьох країнах панує лібералізм. Ось це ідеологія — коли є певні філософські постулати, які лежать в основі законодавства, формування суспільної свідомості тощо. Кожен історик скаже, що ідеології довго не живуть — три, чотири, п’ять поколінь. Ідеологія йде геть. А що ж залишається? Залишається людина. Що має бути в основі всієї нашої спільної роботи, у тому числі нашої солідарної діяльності, спрямованої на розвиток нашої держави? Насамперед потрібно подумати про моральний і духовний стан людської особистості. Не може бути солідарним суспільство, якщо егоїзм, вседозволеність, споживча ідеологія стають ідеалами людини. Такі люди не можуть іти шляхом, взявшись за руки з іншими. Ось тому духовне виховання, моральне виховання людини зумовлює здатність всього суспільства до того, щоб бути солідарним і щоб спільно вирішувати завдання, які на цьому історичному шляху виникають.

— Але в основі християнської моралі завжди була любов, а таке враження, що любов зараз випаровується. Вона або підміняється сексом, або певним чином комерціалізується. Та сама любов, заповідана Творцем, багато в чому або зникла, або трансформувалася, або мало хто може її витлумачити і зробити керівництвом власного життя. Любов зникає як з відносин між людьми, коли відносини стають дріб’язковими, так і з відносин між державами; і таке враження, що вона підміняється справжнім хижацтвом. У світі — боротьба за ресурси, гонка озброєнь тощо — де, власне, тут любов? Так що сталося з любов’ю, і куди ми летимо? І чи не пора взагалі розпочати боротьбу за мир і згадати те, чим саме і Ви займалися у 80-і роки, коли це було гостро актуальним, — саме на основі любові?

— Ну, спочатку про любов. Любов нікуди не поділася. Любов властива людській природі. Бог вклав цей великий дар в нашу природу, і кожна людина в якийсь момент свого життя відчуває це почуття. Інша розмова — як вона це почуття реалізує. Це почуття можна експлуатувати, звертаючи на безладний секс. Тоді любов руйнується, людина перестає бути здатною любити іншого. Нас запитують, чому така велика кількість розлучень. Та тому що безпутно людина живе, змінює партнерів, і любов йде кудись, на зовсім далекий план, а в першу чергу — хіть, прагнення задовольняти свої фізіологічні потреби. Усі ці речі несумісні, точніше, такий спосіб життя несумісний з тим, що ми називаємо любов’ю. Тому що головною характеристикою любові є, — не повірите, що? — жертовність. Любові без жертви не існує. Показник того, любиш ти людину чи ні, є відповідь на питання «а що я можу для неї зробити?» А далі пальчики загинайте. Я заради неї життя можу віддати? Я заради неї здоров’я можу віддати? Заради неї я можу відмовитися від того рівня споживання, який був у мене до зустрічі з людиною, яку я полюбив? Чим я можу пожертвувати для цієї людини? Задати собі ці питання потрібно не перед телекамерою. Задати їх потрібно на самоті перед самим собою, перед своєю совістю. А коли ти скажеш: «Я не знаю, гарний він, чи хороший він, але я без нього жити не можу, це моє; заради цієї людини я готовий зробити все, що я тільки можу»; якщо усвідомлення того, що ти так ставишся до людини, стає панівним, тобто поглинає всі твої думки, все твої почуття, — то це точно любов. Таке відчуття треба плекати, бо це святе почуття, і на цьому почутті людина може прожити все життя. Звичайно, з віком змінюються багато чинників, які підтримують людську близькість, але якщо існує справжня любов, то вона до гробу. А якщо, полюбивши його або її, людина через якийсь час говорить самій собі: «Ну, нічого особливого, якщо я чимось іншим ще займуся», — то це шлях, який веде до руйнування любові.

А тепер те, що стосується міждержавних відносин. Взагалі між державами любові не буває, між державами завжди буває прагматизм. Тому що держава — це ж не народи. Ось між народами може бути любов. Ми знаємо, що у російських людей є симпатії до певних народів; а до когось — стриманість, яка продиктована не нашим бездумним ставленням, а просто історичним контекстом. Аж надто ми обпікалися у спілкуванні з тим чи іншим народом, і тому є стриманість; а до деяких — дуже велика симпатія. І так у багатьох народів світу. Симпатія між народами — це дуже гарне почуття, і навіть якщо його немає, його потрібно розвивати за допомогою культурних контактів, міжрелігійних контактів, що дуже важливо, за допомогою науково-технічної, політичної взаємодії. Але в цих відносинах дуже важливою є щирість. Хоча в політиці, звичайно, щирість завжди потрібно брати начебто з певним коефіцієнтом, — це не та щирість, яка повинна бути у відносинах між людьми. Проте має бути порядність у політиці, і держави, народи мають одне одному довіряти. Не можна декларувати одні почуття і одні ідеї в міждержавних відносинах, а насправді проводити таємно, приховано абсолютно іншу стратегію. Думаю, люди старшого покоління пам’ятають Гельсінський акт про безпеку і співробітництво в Європі…

— 75-й рік.

— Цілком вірно. Яке було піднесення у європейських народів! А яке піднесення було тоді, коли впала берлінська стіна! І ми всі думали: ось, ми входимо в нову епоху. Ідеологічні суперечності і середостіння впали, ось тепер і почнеться те, що приведе нас до дуже добрих відносин з європейськими країнами, до співпраці. Ну, а в результаті ми знаємо, що сталося: НАТО присунулося до наших кордонів, різного роду прояви агресивної політики, — все це, звичайно, руйнує довіру. Тому між державами, навіть якщо любові немає, обов’язково має бути чесна, я б сказав, порядна політика. Дії повинні відповідати тому, що декларується в міждержавних відносинах. Не повинно бути так, що державні діячі, зустрічаючись, говорять один одному хороші слова, а політика потім цим словам не відповідає. У цій сфері, як я вже сказав, повинні працювати і культура, і мистецтво, і релігія, і громадські організації, тому що саме тісні взаємини з людьми здатні, у тому числі, розтопити лід у міждержавних відносинах.

— А от якщо продовжити тему любові, то яким є майбутнє традиційної сім’ї? Ви згадували про це, але все ж, якщо безпосередньо про сім’ю?

— Сім’я — це радість, і це, звичайно, жертва, це подвиг, як кожен знає. Ось жив чоловік один до того, як одружився, був абсолютно вільним, розпоряджався своїм часом. А потім одружився і став вже не таким вільним; а коли діти з’явилися, — ще менш вільним. Все більше і більше зобов’язань, і реакція на цю реальність може бути наступна: або я приймаю це як дар Божий і в цьому бачу величезну радість і щастя, в цьому бачу повноту свого життя…

— Реалізація моєї свободи…

— Реалізація свободи, причому така яка не спустошує, а збагачує. Або навпаки: «Навіщо мені це все треба? Господи, головний біль…» І людина сама, своїми руками руйнує той дар, який їй Бог дав. Тому все знову-таки залежить, як мені здається, від нас самих. Від нашого ставлення до людей, від нашої здатності бути порядними, від нашої здатності діяти, говорити ті слова, які відповідають нашому внутрішньому стану. Не обманювати людей і будувати ті відносини, до яких нас Господь покликав.

— Якщо продовжити тему свободи, то Ви якось говорили, що надмірне захоплення сучасними гаджетами обмежує свободу. Ви що, проти технічного прогресу?

— Я не проти технічного прогресу, зовсім ні! Досить згадати історію: древні російські люди скинули свого бога Перуна у води Дніпра. Було руйнування язичництва, а Перун хто? Це бог грому, блискавки, це аналог Зевса. А через кілька століть християнин Михайло Ломоносов почав вивчати явище атмосферної електрики. Ось що таке християнство! Християнство не може бути проти науки, проти наукового прогресу, тому що вся історія розвитку науки пов’язана з християнським культурним контекстом. Саме в надрах християнської Європи і розвивалися наукові знання.

Але от що викликає занепокоєння. Я вже якось мав можливість публічно про це говорити і ще раз повторю. На людину справляють сильний вплив дві обставини, два означення цілей. Одне — це зручність, і друге — це задоволення. Зручність і задоволення досить потужно визначають наші думки, наш образ дій. Ті ж самі гаджети — це зручно, це відкриває шлях до задоволень, і в цьому сенсі гаджет дуже привабливий. Але ж мало хто знає, а, можливо, навіть знає, але не надає цьому великого значення: щоразу, коли ви користуєтеся гаджетом, хочете ви цього чи не хочете, включаєте ви геолокацію або не включаєте, хтось може точно знати, де ви перебуваєте, точно знати, чим ви цікавитеся, точно знати, чого ви побоюєтеся. Тому всесвітня мережа гаджетів дає можливість здійснювати вселенський контроль над людським родом. І якщо не сьогодні, то завтра можуть з’явитися і методологія, і технічні засоби, які забезпечать не просто доступ до цієї інформації, а використання цієї інформації. Ви уявляєте, яка влада буде сконцентрована в руках тих, хто володіє знаннями про те, що відбувається у світі? Починаючи від бесіди двох подружок на нешкідливі теми і закінчуючи серйозними переговорами людей, які будують стратегію життя, обговорюють плани в області економіки, політики тощо… Отже, контроль з однієї точки — це передвістя пришестя антихриста, якщо говорити про християнський погляд. Антихрист — це та особистість, яка буде на чолі всесвітньої павутини, яка контролює весь людський рід. Отже, сама по собі структура являє собою небезпеку. І не повинно бути єдиного центру, принаймні в недалекому майбутньому, якщо ми самі не хочемо наблизити апокаліпсис.

Тому гаджети — це добре з точки зору зручності і задоволення, але з точки зору контролю над людською особистістю — це небезпечна справа. Ось про це Церква повинна говорити, усвідомлюючи, що вона накликає на себе хоч і не праведний, але дуже яскраво виражений гнів. Нас будуть звинувачувати в тому, що ми проти прогресу, що ми ретрогради, але насправді мова йде не про науково-технічний прогрес, а мова йде про розвиток системи, яка спрямована на контроль людської особистості в глобальному масштабі. Ось проти цього Церква виступає.

— Ну, це погляд на планету Земля з всесвіту, а як бути людині? Адже гаджети викликають залежність і від цього задоволення, від цієї зручності. Вже зараз лікарі-наркологи прирівнюють цю залежність до наркотичної. Як з нею впоратися і як розпізнати в собі цю залежність?

— Так, це ще один бік цієї медалі. Абсолютно вірно. Крім того, про що ми щойно говорили, є і важлива тема, яку ви зараз підняли. Адже залежність теж позбавляє людину свободи. Що таке алкоголік? Людина, позбавлена волі, не може жити без вживання алкоголю. Так і наркотики, гаджети, адже диявол дуже мудро діє. Ось вам іграшка, яка дає безмежну свободу. Немає відстаней, все на вашому екрані, доступ до інформації, обмінюйтеся з людьми, встановлюйте особисті відносини, — ну що може бути краще? При цьому може здійснюватися тотальний контроль, а людина опиняється повністю поглиненою цією технологією. Вона йде в неї з життя, з реальності, для неї це…

— Заміщення.

— Так, псевдореальность або квазіреальність.

— Віртуальна реальність.

— Так, віртуальна реальність. Вона стає її життям, причому вона всередині неї перебуває більше, ніж зовні. Звичайно, це дуже небезпечно для людини. Це дегуманізація людської особистості. Адже ми стаємо людьми, ми розвиваємо людські якості через особисте спілкування. Ми обмінюємося думками, ми обмінюємося почуттями, але, скажу таку несподівану річ, ми ж енергіями обмінюється. Адже кожна людина — це генератор. У неї дуже сильна, потужна енергія, і Господь так це все влаштував, що ми взаємозбагачуємося при правильній побудові міжособистісних відносин. А тепер все це багатство замінюється обміном інформації через електронні пристрої, з усіма витікаючими з цього наслідками.

Тому висновок ось з цієї частини нашої розмови може бути такий. Нехай люди не подумають, що Патріарх категорично проти. Хочу навести слова апостола Павла «все досліджуючи, тримайтеся доброго» (1 Сол. 5:21). Але, будь ласка, ніколи не потрапляйте в рабство тому, що в ваших руках або тому, що приходить у вашу свідомість ззовні. Ви повинні залишатися внутрішньо вільними і не підпадати під жодну залежність — ні під алкогольну, ні під наркотичну, ні під залежність від гаджетів.

— Важливе застереження, Дякую. Ваша Святосте, ось уже через кілька тижнів виповниться 10 років від дня вашої інтронізації, з того часу, як вас обрали Патріархом всієї Русі. Ви маєте план на наступну десятирічку?

— Ну, таких планів, як держава будує, звичайно, немає. Є якісь думки щодо подальшого розвитку церковного життя. Зараз, я думаю, передчасно про це говорити, але хотів би відзначити, що за минулі десять років досить багато зроблено. Я уникаю завжди вживати слово «реформа», коли мова йде про зміни в церковному житті, тому що реформи в минулому завдали дуже великої шкоди нашій Церкві, і у людей обережне ставлення до цього слова. Тому я говорю про перетворення. Перетворення дуже великі. Практично змінилася природа нашої парафії. Принаймні, Собори ясно заявили про те, що парафіяльне життя сьогодні, крім богослужіння, яке, звичайно, залишається центром життя парафії, має включати в себе і різного роду види діяльності, спрямовані на підтримку парафіян, на надання допомоги їм. У цьому сенсі дуже важлива соціальна робота на парафії, дуже важлива робота з молоддю на парафіяльному рівні, дуже важлива просвітницька робота. Усе це зараз почало здійснюватися в нашій Церкві, і я молюся про те, щоб чудові приклади парафій в Москві, в Петербурзі, в інших великих містах і не тільки містах, поширилися по всій нашій Церкві, щоб навіть кожна маленька парафія пам’ятала, що головна справа — звершення Божественної літургії, причастя Тіла і Крові Христової, але навколо цього повинна створюватися спільність людей. І ось якщо наші парафії підвищать свою активність у здійсненні добрих справ, у просвітницькій діяльності, особливо в роботі з молоддю, то це буде дуже важливим діянням для Церкви. Тому я мрію про те, що закладені протягом минулого десятиліття принципи розвитку церковного життя набуватимуть подальшого розвитку.

— Свято Різдва символізує надію. Але чи не виходить так останнім часом, що зміст підміняється застіллям і обміном подарунками? Навіщо взагалі це свято? І що хотіли б Ви побажати своїй пастві у зв’язку з Різдвом?

— Перше — не відмовлятися від застілля і від подарунків. Це теж дуже важливий вимір людського життя. Ми знаємо, як добре, коли збирається сім’я навколо столу, коли приходять близькі люди, коли є можливість поспілкуватися, підтримати один одного, разом порадіти. Тому все це повинно залишатися. А якщо говорити про те, що для нас Різдво, то чудові слова є у Святому Письмі: «Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його». Світло Різдва, тобто світло, яке прийшло у світ через народження Господа і Спасителя нашого. Які тільки сили не працювали протягом цих двох тисяч років, щоб це світло заглушити! Перераховувати неможливо, а воно світить! Воно світило за часів римського рабства, воно світило за часів дуже непростого буття Візантії, воно світило за часів татаро-монгольського іга, воно світило за часів світанку Російської імперії, воно світило за часів гонінь на Руську Церкву у XX столітті, воно буде світити до кінця. Отже, дай Боже, щоб ми завжди були на боці світла. Бо якщо присутнє світло, то присутня і темрява, і від людини залежить, на чиєму боці вона буде. Тому дай Боже, щоб народ наш залишався на стороні світла, незважаючи на всі ці спокуси, зваби, на весь інформаційний потік, який руйнує душу і сьогодні звернений на людину, — щоб люди залишалися здатними бачити світло і залишатися на стороні світла.

— У цьому Ваше побажання! Дуже дякую, Ваша Святосте, за це вже традиційне інтерв’ю.

— Дякую вам.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Рождественское интервью Святейшего Патриарха Кирилла

 

Ваше Святейшество, в эти Рождественские дни все же начнем наше интервью с грустного. Похоже, главным событием ушедшего уже года станет драма во вселенском Православии. Сколь она болезненна и каковы точки опоры?

 

— Люди, знакомые с историей и интересующиеся историей, знают, что простых времен никогда не было, и драма — это очень правильное слово, когда мы говорим об истории. История — это не комедия, история — это не трагедия, история — это драма. А что такое драма? А драма — это реалистическое представление жизни. Здесь могут быть слезы и улыбки, радость и горе, — вот это и есть человеческая жизнь. Ведь каждый человек на своем опыте знает, что такое драма и в семейной жизни, и в профессиональной жизни. Могут быть радости и улыбки, а могут быть слезы… Вот то же самое происходит сегодня и в сфере межцерковных отношений. Единственное, что может быть и о чем следует сказать, — то, что сегодня грустного, наверное, больше, чем радостного. В первую очередь это связано с тем, что происходит разделение внутри Православия, и, думаю, это чувство разделяют со мной все Предстоятели Поместных Православных церквей: от этих разделений ничего хорошего быть не может.

 

Православные Церкви должны консолидироваться перед лицом всех тех проблем, которые обрушиваются сегодня на человека — я не говорю «на Церкви», а именно на человека. Тех проблем, которые разрушают интегральность человеческой личности, в результате чего человек становится очень хрупким, слабым, подверженным влияниям. Вот это и есть самая главная задача Церкви — заниматься человеком, помогать человеку сопротивляться тому, что на церковном языке называется искушениями, а если говорить на языке физиологии, на языке понятном для современного человека, то человек должен уметь сопротивляться голосу плоти, тому, что на языке Церкви называется похотью.

 

А что такое похоть? Похоть — это голос плоти, который заглушает голос разума, который подавляет самые возвышенные чувства, и человек живет уже не по закону, который ему дал Бог, — нравственному закону, вложенному в его природу, тому закону Божиему, который соответствует нравственному чувству, но дан нам и в Писании, — а живет по законам инстинкта. Инстинкт — это самая большая сила, побуждающая человека на те или иные поступки. Так вот, задача Церкви заключается в том, чтобы люди жили по закону, который им дал Бог. Следуя этому закону, человек возвышает свой разум, свои чувства, закаляет свою волю, становится сильной личностью — в первую очередь личностью, способной любить и разделять с другими свою жизнь.

 

— К похоти и любви мы еще вернемся, но все же хочу продолжить разговор о том, что происходит сейчас на Украине. Похоже, Украинская Православная Церковь находится сейчас под перекрестным огнем. С одной стороны, по ней палит украинская власть, с другой стороны — стамбульский Патриархат. Каково будущее Украинской Православной Церкви и чем можно ей помочь?

 

— Забегая вперед скажу, что будущее непременно будет хорошим. Потому что Украинская Православная Церковь — на стороне света, на стороне Божией правды; а все то, что сегодня противостоит Украинской Православной Церкви — на стороне тьмы. И это легко доказать. Вот прошел на Украине так называемый объединительный собор. По мнению кукловодов и по мнению президента Украины, этот «собор» должен был объединить всех и создать единую для всей Украины Православную Церковь. А что получилось? А получилось то, что объединились две раскольнические группировки, а Православная Церковь как была сама собой — благодатным духовным организмом, — так собой и осталась. А что еще является очень примечательным во всей этой истории — это беспрецедентное вмешательство государственной власти. Украина вроде бы страна, стремящаяся в Европу, страна, которая заявляет о том, что разделяет европейские ценности. Но ведь одной из очень важных ценностей Европы является принцип отделения Церкви, религии от государства — светский характер государства. Что же мы видим? Мы видим президента Украины, который председательствует на церковном «соборе», который определяет, кто должен быть во главе «поместной церкви», который грубо вмешивается в церковную жизнь и не стесняется делать это публично, так что все это превращается просто в театр абсурда.

 

Вы можете себе представить, что было бы, если бы президент Российской Федерации Владимир Владимирович Путин председательствовал на церковном Соборе, если бы он прямо говорил, кто должен быть избран, если бы он потом представлял вновь избранного Патриарха общественности? Такое трудно себе представить…

 

— Невозможно…

 

— Невозможно. А можно себе представить, какой была бы реакция во всем мире? Как всполошились бы все правозащитники, как всполошились бы все государства, какой бы был шквал разрушительной критики, правда? А что сегодня?

 

— Воды в рот набрали…

 

— Ау, где Европа? Ау, где Соединенные Штаты? С их желанием отстаивать фундаментальные принципы либерализма, которые включают, в частности, отделение Церкви от государства.

 

— Независимость Церкви…

 

— Независимость Церкви. Эта история свидетельствует о том, что всё можно попрать, отказаться от любых принципов, если преследуются конкретные политические цели. И в этом смысле политический заказ, касающийся разрушения Православия на Украине, является совершенно очевидным.

 

— Важной датой минувшего года было 100-летие расстрела Царской семьи. В своей проповеди Вы сказали очень важную вещь, что народ сделался тогда как поезд, машинист которого не рассчитал скорость и устремился к неминуемой катастрофе. Сколь актуален такой риск в наше время?

 

— Такой риск актуален всегда. Многое зависит от машиниста, очень многое. Представьте себе, если бы в ту революционную эпоху были во главе России машинисты, способные с ней справиться. Аналоги в XIXстолетии были, когда верховные машинисты России справлялись с очень сильными вызовами, в том числе направленными на разрушение российской государственности. Поэтому очень многое зависит от машинистов, от тех людей, на которых возложена полная ответственность за судьбу страны, за судьбу народа. Это не только те, кто олицетворяет высшую власть, не только один какой-то человек, — это вообще элита, государственная элита. От воспитания этой элиты, от ее патриотизма и зависит уровень ответственности за все то, что происходит в стране. Снова можно сорваться с пути, если машинисты будут развивать слишком большую скорость на поворотах, либо если машинисты не будут заботиться о техническом состоянии состава. И то, и другое приводит к крушению. Поэтому очень большая ответственность лежит на тех, кто имеет власть. И еще раз хочу подчеркнуть: речь идет не только о президенте или премьер-министре. Речь идет о всех тех, кто сегодня ответственно осуществляет властные полномочия, но не только о них. Ведь они же не прилетают к нам откуда-то из вселенной, — они произрастают из своего собственного народа. Они плоть от плоти, кровь от крови народа, они учатся в наших школах, наших университетах, они смотрят современные телевизионные передачи, они смотрят современное кино, они, может быть, даже читают книги, хотя при большой занятости это довольно сложно. Так вот, общий культурный фонд страны имеет огромное значение в плане определения нашего будущего, а этот культурный фонд создают не только деятели культуры, не только театр и кино (хотя и они тоже), но создают также средства массовой информации; кроме того, на этот процесс влияет Церковь, влияет сознательное, ответственное участие людей в общественной жизни.

 

Поэтому будущее страны — это наше общее дело. И если мы будем солидарны в осуществлении этого общего дела, если у нас будут ясные цели, — то, что мы хотим блага для своего народа, хотим, чтобы Россия была независимой, сильной, самодостаточной, — значит, мы должны солидарно мыслить и солидарно действовать. Поэтому идея солидарного общества сегодня является очень важной идеей, в отношении которой серьезно работает Русская Православная Церковь. Мы считаем, что Церковь может внести свой вклад в формирование солидарного общества на совершенно новых основах, вне всякой идеологии. О солидарности говорили и в прошлом, но солидарность не спасла Советский Союз от разрушения. Поэтому нам всем нужно работать для того, чтобы формировать личность, способную быть солидарной с другими личностями, особенно в нашем общем движении вперед.

 

— Вы говорите «солидарность без всякой идеологии», но ведь солидарность строится вокруг чего-то, вокруг системы ценностей, вокруг общей системы ценностей. Если нет общей системы ценностей, то нельзя и быть солидарным с кем-то. Так на основе чего?

 

— Совершенно верно. Когда я говорю об идеологии, я имею в виду комплекс неких философских идей, на основании которых строится государственная жизнь. Ну, мы можем вспомнить марксизм; сейчас во многих странах господствует либерализм. Вот это идеология — когда есть некие философские постулаты, которые лежат в основе законодательства, формирования общественного сознания и так далее. Каждый историк скажет, что идеологии долго не живут — три, четыре, пять поколений. Идеология уходит. А что же остается? Остается человек. Что должно быть в основе всей нашей совместной работы, в том числе нашей солидарной деятельности, направленной на развитие нашего государства? В первую очередь нужно подумать о нравственном и духовном состоянии человеческой личности. Не может быть солидарным общество, если эгоизм, вседозволенность, потребительская идеология становятся идеалами человека. Такие люди не могут идти по пути, взявшись за руки с другими. Вот поэтому духовное воспитание, нравственное воспитание человека предопределяет способность всего общества к тому, чтобы быть солидарным и чтобы совместно решать задачи, которые на этом историческом пути возникают.

 

— Но в основе христианской нравственности всегда была любовь, а такое впечатление, что любовь сейчас улетучивается. Она либо подменяется сексом, либо как-то коммерциализируется. Та самая любовь, завещанная Создателем, во многом либо исчезла, либо трансформировалась, либо мало кто может ее истолковать и сделать руководством собственной жизни. Любовь исчезает как из отношений между людьми, когда отношения становятся мелочными, так и из отношений между государствами; и такое впечатление, что она подменяется настоящим хищничеством. В мире — борьба за ресурсы, гонка вооружений и так далее, — где, собственно, здесь любовь? Так что стало с любовью, и куда мы летим? И не пора ли вообще начать борьбу за мир и вспомнить то, чем как раз и Вы занимались в 80-е годы, когда это было остро актуальным, — именно на основе любви?

 

— Ну, вначале о любви. Любовь никуда не делась. Любовь присуща человеческой природе. Бог вложил этот великий дар в нашу природу, и каждый человек в какой-то момент своей жизни испытывает это чувство. Другой разговор — как он это чувство реализует. Это чувство можно эксплуатировать, обращая в беспорядочный секс. Тогда любовь разрушается, человек перестает быть способным любить другого. Нас спрашивают, почему такое большое количество разводов. Да потому что беспутно человек живет, меняет партнеров, и любовь уходит куда-то, на совсем дальний план, а в первую очередь — похоть, стремление удовлетворять свои физиологические потребности. Все эти вещи несовместимы, точнее, такой образ жизни несовместим с тем, что мы называем любовью. Потому что главной характеристикой любви является, — не поверите, что? — жертвенность. Любви без жертвы не существует. Показатель того, любишь ты человека или нет, есть ответ на вопрос «а что я могу для него сделать?» А дальше пальчики загибайте. Я ради него жизнь могу отдать? Я ради него здоровье могу отдать? Ради него я могу отказаться от того уровня потребления, который был у меня до встречи с человеком, которого я полюбил? Чем я могу пожертвовать для этого человека? Задать себе эти вопросы нужно не перед телекамерой. Задать их нужно в одиночестве перед самим собой, перед своей совестью. И если скажешь: «я не знаю, красив ли он, хорош ли он, но я без него жить не могу, это мое; ради этого человека я готов сделать все, что я только могу»; если осознание того, что ты так относишься к человеку, становится господствующим, то есть поглощает все твои мысли, все твои чувства, — то это точно любовь. Такое чувство надо лелеять, потому что это святое чувство, и на этом чувстве человек может прожить всю жизнь. Конечно, с возрастом меняются многие факторы, которые поддерживают человеческую близость, но если существует настоящая любовь, то она до гроба. А если, возлюбив его или ее, человек через какое-то время говорит самому себе: «ну, ничего особенного, если я чем-то другим еще займусь», — то это путь, который ведет к разрушению любви.

 

А теперь то, что касается межгосударственных отношений. Вообще между государствами любви не бывает, между государствами всегда бывает прагматизм. Потому что государство — это ведь не народы. Вот между народами может быть любовь. Мы знаем, что у русских людей есть симпатии к определенным народам; а к кому-то — сдержанность, которая продиктована не нашим бездумным отношением, а просто историческим контекстом. Уж больно мы обжигались в общениях с тем или иным народом, и поэтому есть сдержанность; а к некоторым — очень большая симпатия. И так у многих народов мира. Симпатия между народами — это очень хорошее чувство, и даже если его нет, его нужно развивать посредством культурных контактов, межрелигиозных контактов, что очень важно, посредством научно-технического, политического взаимодействия. Но в этих отношениях очень важна искренность. Хотя в политике, конечно, искренность всегда нужно брать как бы с некоторым коэффициентом, — это не та искренность, которая должна быть в отношениях между людьми. Но тем не менее, должна быть порядочность в политике, и государства, народы должны друг другу доверять. Нельзя декларировать одни чувства и одни идеи в межгосударственных отношениях, а на деле осуществлять тайно, скрыто совершенно иную стратегию. Думаю, люди старшего поколения помнят Хельсинский акт о безопасности и сотрудничестве в Европе…

 

— 75-й год.

 

— Совершенно верно. Какое было воодушевление у европейских народов! А какое воодушевление было тогда, когда пала берлинская стена! И мы все думали: вот, мы входим в новую эпоху. Идеологические противоречия и средостения рухнули, вот теперь и начнется то, что приведет нас к очень добрым отношениям с европейскими странами, к сотрудничеству. Ну, а в результате мы знаем, что произошло: НАТО придвинулось к нашим границам, различного рода проявления агрессивной политики, — все это, конечно, разрушает доверие. Поэтому между государствами, даже если любви нет, обязательно должна быть честная, я бы сказал, порядочная политика. Действия должны соответствовать тому, что декларируется в межгосударственных отношениях. Не должно быть так, что государственные деятели, встречаясь, говорят друг другу хорошие слова, а политика потом этим словам не соответствует. В этой сфере, как я уже сказал, должны работать и культура, и искусство, и религия, и общественные организации, потому что именно тесные взаимоотношения с людьми способны, в том числе, растопить лед в межгосударственных отношениях.

 

— А вот если продолжить тему любви, то каково будущее традиционной семьи? Вы упоминали об этом, но все же, если непосредственно о семье?

 

— Семья — это радость, и это, конечно, жертва, это подвиг, как каждый знает. Вот жил человек один до того, как поженился, был совершенно свободным, распоряжался своим временем. А потом заключил брак и стал уже не таким свободным; а когда дети появились, — еще менее свободным. Все больше и больше обязательств, и реакция на эту реальность может быть следующая: либо я принимаю это как дар Божий и в этом вижу огромную радость и счастье, в этом вижу полноту своей жизни…

 

— Реализация моей свободы…

— Реализация свободы, причем такая которая не опустошает, а обогащает. Или, наоборот: «Зачем мне это все надо? Господи, головная боль…» И человек сам, своими руками разрушает тот дар, который ему Бог дал. Поэтому все опять-таки зависит, как мне кажется, от нас самих. От нашего отношения к людям, от нашей способности быть порядочными, от нашей способности действовать, говорить те слова, которые соответствуют нашему внутреннему состоянию. Не обманывать людей и строить те отношения, к которым нас Господь призвал.

 

— Если продолжить тему свободы, то Вы как-то говорили, что чрезмерное увлечение современными гаджетами ограничивает свободу. Вы что, против технического прогресса?

 

— Я не против технического прогресса, совсем нет! Достаточно вспомнить историю: древние русские люди сбросили своего бога Перуна в воды Днепра. Было разрушение язычества, а Перун кто? Это бог грома, молнии, это аналог Зевса. А через несколько столетий христианин Михайло Ломоносов стал изучать явление атмосферного электричества. Вот что такое христианство! Христианство не может быть против науки, против научного прогресса, потому что вся история развития науки связана с христианским культурным контекстом. Именно в недрах христианской Европы и развивались научные знания.

 

Но вот что вызывает озабоченность. Я уже как-то имел возможность публично об этом говорить и еще раз повторю. На человека оказывают сильное влияние два обстоятельства, два целеполагания. Одно — это удобство, и второе — это удовольствие. Удобство и удовольствие достаточно мощно определяют наши мысли, наш образ действий. Те же самые гаджеты — это удобно, это открывает путь к удовольствиям, и в этом смысле гаджет очень привлекателен. Но ведь мало кто знает, а, может быть, даже знают, но не придают этому большое значение: всякий раз, когда вы пользуетесь гаджетом, хотите вы этого или не хотите, включаете вы геолокацию или не включаете, кто-то может точно знать, где вы находитесь, точно знать, чем вы интересуетесь, точно знать, чего вы опасаетесь. Поэтому всемирная сеть гаджетов дает возможность осуществлять вселенский контроль над человеческим родом. И если не сегодня, то завтра могут появиться и методология, и технические средства, которые обеспечат не просто доступ к этой информации, а использование этой информации. Вы представляете, какая власть будет сконцентрирована в руках тех, кто владеет знаниями о том, что происходит в мире? Начиная от беседы двух подружек на безобидные темы и кончая серьезными переговорами людей, которые строят стратегию жизни, обсуждают планы в области экономики, политики и так далее… Так вот, контроль из одной точки — это предвестие пришествия антихриста, если говорить о христианском взгляде. Антихрист — это та личность, которая будет во главе всемирной паутины, контролирующей весь человеческий род. Значит, сама по себе структура представляет опасность. И не должно быть единого центра, по крайней мере в обозримом будущем, если мы сами не хотим приблизить апокалипсис.

 

Поэтому гаджеты хорошо с точки зрения удобства и удовольствия, но с точки зрения контроля над человеческой личностью — это опасное дело. Вот об этом Церковь должна говорить, сознавая, что она навлекает на себя хоть и не праведный, но очень ярко выраженный гнев. Нас будут обвинять в том, что мы против прогресса, что мы ретрограды, но на самом деле речь идет не о научно-техническом прогрессе, а речь идет о развитии системы, которая направлена на контроль человеческой личности в глобальном масштабе. Вот против этого Церковь выступает.

 

— Ну, это взгляд на планету Земля из вселенной, а как быть человеку? Ведь гаджеты вызывают зависимость и от этого удовольствия, от этого удобства. Уже сейчас врачи-наркологи приравнивают эту зависимость к наркотической. Как с ней справиться и как распознать в себе эту зависимость?

 

— Да, это еще одна сторона этой медали. Совершенно верно. Помимо того, о чем мы говорили только что, есть и важная тема, которую вы сейчас подняли. Ведь зависимость тоже лишает человека свободы. Что такое алкоголик? Человек, лишенный свободы, не может жить без употребления алкоголя. Так и наркотики, гаджеты, ведь дьявол очень мудро действует. Вот вам игрушка, которая дает безграничную свободу. Нет расстояний, все на вашем экране, доступ к информации, обменивайтесь с людьми, устанавливайте личные отношения, — ну что может быть лучше? При этом может осуществляться тотальный контроль, а человек оказывается полностью поглощен этой технологией. Он уходит в нее из жизни, из реальности, для него это…

 

— Замещение.

 

— Да, псевдореальность или квазиреальность.

 

— Виртуальная реальность.

 

— Да, виртуальная реальность. Она становится его жизнью, причем он внутри нее находится больше, чем вовне. Конечно, это очень опасно для человека. Это дегуманизация человеческой личности. Мы ведь становимся людьми, мы развиваем человеческие качества из личного общения. Мы обмениваемся мыслями, мы обмениваемся чувствами, но, скажу такую неожиданную вещь, мы же энергиями обменивается. Ведь каждый человек — это генератор. У него очень сильная, мощная энергия, и Господь так это все устроил, что мы взаимообогащаемся при правильном построении межличностных отношений. А теперь все это богатство заменяется обменом информации через электронные устройства, со всеми вытекающими из этого последствиями.

 

Поэтому вывод вот из этой части нашей беседы может быть таков. Пусть люди не подумают, что Патриарх категорически против. Хочу привести слова апостола Павла «все испытывайте, хорошего держитесь» (1 Фес. 5:21). Но, пожалуйста, никогда не попадайте в рабство тому, что в ваших руках или тому, что приходит в ваше сознание извне. Вы должны оставаться внутренне свободными и не подпадать ни под какую зависимость — ни под алкогольную, ни под наркотическую, ни под зависимость от гаджетов.

 

— Важное предостережение, Спасибо. Ваше Святейшество, вот уже через несколько недель исполнится 10 лет со дня вашей интронизации, с тех пор, как вас избрали Патриархом всея Руси. У вас есть план на следующую десятилетку?

 

— Ну, таких планов, как государство строит, конечно, нет. Есть какие-то мысли по дальнейшему развитию церковной жизни. Сейчас, я думаю, преждевременно об этом говорить, но хотел бы отметить, что за минувшие десять лет достаточно много сделано. Я избегаю всегда употреблять слово «реформа», когда речь идет о переменах в церковной жизни, потому что реформы в прошлом нанесли очень большой вред нашей Церкви, и у людей осторожное отношение к этому слову. Поэтому я говорю о преобразованиях. Преобразования очень большие. Практически изменилась природа нашего прихода. По крайней мере, Соборы ясно заявили о том, что приходская жизнь сегодня, кроме богослужения, которое, конечно, остается центром жизни прихода, должна включать в себя и различного рода виды деятельности, направленные на поддержание прихожан, на оказание помощи им. В этом смысле очень важна социальная работа на приходе, очень важна работа с молодежью на приходском уровне, очень важна просветительская работа. Все это сейчас начало осуществляться в нашей Церкви, и я молюсь о том, чтобы замечательные примеры приходов в Москве, в Петербурге, в других крупных городах и не только городах, распространились по всей нашей Церкви, чтобы даже каждый маленький приход помнил, что главное дело — совершение Божественной литургии, причащение Тела и Крови Христовой, но вокруг этого должна создаваться общность людей. И вот если наши приходы повысят свою активность в совершении добрых дел, в просветительской деятельности, особенно в работе с молодежью, то это будет очень важным деянием для Церкви. Поэтому я мечтаю о том, что заложенные в минувшее десятилетие принципы развития церковной жизни получат свое дальнейшее развитие.

 

— Праздник Рождества символизирует надежду. Но не получается ли так в последнее время, что содержание подменяется застольем и обменом подарками? Зачем вообще этот праздник? И что хотели бы Вы пожелать своей пастве в связи с Рождеством?

 

— Первое — не отказываться от застолья и от подарков. Это тоже очень важное измерение человеческой жизни. Мы знаем, как хорошо, когда собирается семья вокруг стола, когда приходят близкие люди, когда есть возможность пообщаться, поддержать друг друга, вместе порадоваться. Поэтому все это должно оставаться. А если говорить о том, что для нас Рождество, то ведь замечательные слова есть в Священном Писании: «свет во тьме светит, и тьма не объяла его». Свет Рождества, то есть свет, который пришел в мир через рождение Господа и Спасителя нашего. Какие только силы ни работали на протяжении этих двух тысяч лет, чтобы этот свет заглушить! Перечислять невозможно, а он светит! Он светил во времена римского рабства, он светил во времена очень непростого бытия Византии, он светил во времена татаро-монгольского ига, он светил во времена рассвета Российской империи, он светил во времена гонений на Русскую Церковь в XX веке, он будет светить до конца. Вот дай Бог, чтобы мы всегда были на стороне света. Потому что если присутствует свет, то присутствует и тьма, и от человека зависит, на чьей стороне он будет. Поэтому дай Бог, чтобы народ наш оставался на стороне света, несмотря на все эти искушения, соблазны, на весь разрушающий душу информационный поток, который сегодня обращен на человека, — чтобы люди оставались способными видеть свет и оставаться на стороне света.

 

— В этом Ваше пожелание! Спасибо большое, Ваше Святейшество, за это уже традиционное интервью.

 

— Благодарю вас.

Анонси iнтерв'ю

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників III Міжнародного православного молодіжного форуму[Патріарх]

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників III Міжнародного православного молодіжного форуму[Патріарх]

23 серпня Святіший Патріарх Московський >взяв участь у роботі III Міжнародного православного молодіжного форуму «Минуле. Сьогодення. Майбутнє» в Москві. Предстоятель ... подробнее...>>
Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників VIII загальноцерковного з'їзду з соціального служіння[Патріарх]

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників VIII загальноцерковного з’їзду з соціального служіння[Патріарх]

19 жовтня 2018 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил взяв участь у підсумковому пленарному засіданні VIII Загальноцерковного з'їзду з соціального ... подробнее...>>
Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників VIII Міжнародного фестивалю «Віра і слово»[Патріарх]

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників VIII Міжнародного фестивалю «Віра і слово»[Патріарх]

30 жовтня 2018 року в Залі церковних соборів >Храму Христа Спасителя м. Москви >відбулася зустріч Святішого Патріарха Московського і всієї Русі ... подробнее...>>
Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила напередодні святкування 10-річчя Помісного Собору та інтронізації Його Святості[Патріарх]

Інтерв’ю Святішого Патріарха Кирила напередодні святкування 10-річчя Помісного Собору та інтронізації Його Святості[Патріарх]

 29 січня 2019 року, напередодні 10-ї річниці інтронізації Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, Предстоятель Руської Православної Церкви відповів ... подробнее...>>
Різдвяне інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія»[Патріарх]

Різдвяне інтерв’ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія»[Патріарх]

7 січня 2019 року, у свято Різдва Христового, на телеканалі «Росія 1» відбувся показ традиційного Різдвяного інтерв'ю Святішого Патріарха Московського ... подробнее...>>

Архів матеріалів:

« Березень 2024 »
ПнВтСрЧтПтСбВс
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

RSS лента

© 2010-2024 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язково.
Перейти на мобільну версію