ГОЛОВНА   Новини   ПРО ПРОЕКТ   РЕДАКЦIЯ   КОНТАКТИ  
Почтовая форма

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Наші банери:

Послухати молитви

Інтерв’ю

18/07/2020

Бесіда про духовне життя з Предстоятелем

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю для видання «Печерський Благовісник» з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, Предстоятелем Української Православної Церкви, священноархімандритом Святої Успенської Києво-Печерської Лаври.

― Ваше Блаженство, як можна визначити, що таке чернецтво?

― На це є безліч відповідей. Одні кажуть, що це – постійна молитва. Інші кажуть, що це – пост на все життя. Інші кажуть, що це служіння Богу і людям. Інші кажуть – це нестяжаніє, відлучення від усього: від багатств, від усіх скарбів, які тільки можна мати в цьому житті. Одного разу запитали одного преподобного отця: «Що таке чернецтво?» І той відповів: «Монашество – це блаженство». – «Чому блаженство? – запитали старця. – Адже чернецтво ставить вузькі рамки, обмеження, і яке може бути блаженство в цьому малому просторі?» Тоді старець пояснив: «Коли людина приходить в монастир, вона починає своє життя з того, що віддається слухняності, живе не по своїй волі, а слухає те, що їй говорить священноначалля. Людина починає постом, молитвою, поклонами обмежувати себе, боротися з тою старою людиною, яка є в кожному з нас ». Внаслідок цієї боротьби, яка триває не один день і не один рік, у людини з’являється свідомість того, хто є вона, і Хто такий Господь. Людина дізнається досвідом, що без Бога він – ніщо. Ось це усвідомлення своєї нікчемності і повної залежності нашої від Бога на духовній мові називається убогістю духовною. А Господь каже: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне». Тобто людина, яка приймає чернечий постриг і приходить до тями своєї духовної убогості, виявляється не нещасливою, а навпаки, вона виявляється блаженною.

― Розкажіть, будь ласка, що Ви переживали під час свого чернечого постригу?

 

― Було відчуття Хрещення. Начебто все просто: взяли ножиці, обстригли волосся, ну, почитав там свої обітниці, прочитали молитви наді мною, і відчулося якесь оновлення душі, наче став іншою людиною. Як це – я собі не можу логічно пояснити, це пояснюється лише вірою, бо монашество святі отці ще називають Хрещенням. І блаженний той монах, який зберігає в собі цю нову благодать.

― Чи можна зберегти це натхнення в монашому житті, що робити, коли воно губиться серед суєти і спокус?

― Коли людина вступає в монастир, як правило, це трапляється по натхненню від Святого Духа. Це не є заслугою нашої природи, просто Божественна благодать закликає людину в монастир. Але під час її чернечого подвигу це натхнення, ця благодать відступає від неї. Це Господь робить для людини тому, що хоче, щоб ми показали своє зусилля. Якщо Благодать Святого Духа нас захищає весь час, то ніяких наших заслуг в цьому немає. І коли Господь ховається від нас – не відступає, просто ховається від нас – то це натхнення від людини йде, зникає, і тоді вона повинна показати свої добрі зусилля, вона повинна себе змушувати, вона повинна себе нудити. Як правило, у людини це виходить дуже погано. Коли благодать Божа здійснює з людиною будь-яку справу, то все відбувається красиво і струнко. А коли працюють вже тільки людські зусилля і самопримус, тоді у людини виходить все кострубато, косо, криво. Але Бог любить це наше косе, навіть криве зусилля, тому що воно – наше, це наша особиста жертва Богу. І цей період кожен монах обов’язково повинен пройти. У різних ченців ці періоди бувають різними, але вони обов’язково є. І тут не треба боятися, не треба панікувати, що втрачається почуття і теплота молитви, почуття духовної радості, надія втрачається – все втрачається. Тут потрібно себе примушувати до всякого доброго діла, примушувати себе читати духовні книги і особливо потрібно себе змушувати молитися. Тут потрібно працювати не по почуттям, не за своїми думками і станом, а працювати, дивлячись на Божий Закон, дивлячись на святих отців, які працювали все життя і є для нас прикладом, і ми повинні йти вперед. Після цього періоду настає для ченця особистий Великдень. Що він при цьому відчуває – читайте у святих отців.

― Ваше Блаженство, у чому Ви знаходите натхнення і хто для Вас є прикладом в духовному житті?

― Молитва. Найбільше натхнення – це молитва. Молитва – це дихання душі. Якщо дихає душа, значить, вона жива і хоче працювати, і працює. А якщо молитвою не годувати себе, то, звичайно, важко доводитися ченцеві. А зразком такого справжнього чернечого життя особисто для мене був отець архімандрит Кирил (Павлов), який постійно перебував у молитві. Він молився і ніс важкий подвиг духівника, тобто постійно приймав людей і допомагав їм вирішувати їхні життєві духовні питання. Це не було місіонерством в чистому вигляді, до нього приходили різні люди: і ті, які мали якісь внутрішні питання, приходили і люди з проблемами зовнішніми. І отець Кирил всім допомагав. Він був яскравим прикладом справжнього християнина.

― Зараз багато хто орієнтується на афонське монашество. Наскільки актуальна можливість відродження російських чернечих традицій?

― У афонського чернецтва є багато, чого можна повчитися, але історія вже сама розставила акценти. За останні століття кристалізувалося російське чернецтво, тобто монашество, яке приймається для людей, які живуть на Русі, в нашій кліматичній зоні, в наших умовах. Зовнішні умови, клімат, характер народів Русі, ментальні особливості і послужили тому, що утворилося російське чернецтво. Я думаю, воно для нас більш близьке і його потрібно відроджувати. А щось корисне можна і потрібно брати всюди: і у афонітів, і у палестинського, і у єгипетського чернецтва. У них є багато, чого можна повчитися.

― Що особливо важливо для ченця в даний час? Як боротися з помислами, спрямованими проти ближніх?

― Для всіх ченців дуже важливо докоряти собі і вчити себе молитися. Якщо людина це придбає, то це стане тим мечем, яким вона посіче багато кукіль тих ворогів, які борються з людиною. Проти помислів є два сильні засоби: молитва і самоскорення. Потрібно молитися і докоряти собі, докоряти: ось я думаю про того-то, що він такий-сякий, але якщо я б сам не був таким, то ніколи такий ярлик НЕ пришив би до ближнього. Якщо я йому пришиваю ярлик, що він розпусник, значить, я сам розпусник. Якщо я йому пришиваю ярлик, що він п’яниця, значить, я сам п’яниця, чи він злодій, значить, я злодій. Раз я погано думаю про людину, значить, я точно поганий. А поганий той чоловік чи ні – тільки Бог знає. Тому треба себе картати, переконувати і молитися, і в молитві відганяти всі ці помисли. Така лайка приносить мир в душу ченця.

― Як долати спокуси, які виходять від ближніх?

― Спокуси проти нас виходять або від світу, тобто від людей, або від темних духів, чи від нас самих. Всі ці лайки попускаються Богом. Якщо Бог попустив комусь поносити нас, то треба це прийняти. Треба дивитися на Бога, Який допустив це, а не на людину. Він попустив, значить, хоче, щоб ми змирилися. Тому потрібно змиритися і, якщо назвали мене злодієм, сказати, що «хоча я і не крав, але я гірше злодія». Якщо мене докоряють в тому, чого я не робив, то треба мужньо стерпіти і сказати собі: «Так, я цього не робив, але я гірше того, який це робить». Треба себе докоряти, тоді ці лайки зіграють ту роль, яку вони повинні зіграти для духовного розвитку людини. А якщо ми будемо озлоблюватися, нагадувати, засуджувати, то будемо себе самі ще більше ранити. Про таких кажуть: «Сам собі завдає рани».

― Як відчути, як упевнитися, що ти йдеш шляхом порятунку, чи можна молитися про це?

Не намагайтеся цього робити, не треба. Почуття, це такі категорії, яким не можна довіряти. Правильніше знати і пам’ятати, що я засуджений перед Богом і сподіваюся в своє спасіння не на свої справи, не на свої подвиги, а тільки на Божу ласку. Робити все, що можливо для мене, щоб виконувати Заповіді Божі. Звичайно, ми не все виконаємо так, як потрібно виконувати, але якщо хтось виконує всі Божі веління досконало, все одно йому треба сказати: «Господи, я Твій раб і зробив те, що повинен був зробити. Прости мене, Господи, і подаруй мені недостойному ту благодать і силу, яка вводить людину в Рай ». Ця рятівна благодать є особливим даром Божим, про який треба благати Бога всім: і тим, хто живе на землі свято, і тим, хто ще не може перемогти гріх.

― Як правильно визначити волю Божу?

― Волю Божу пізнають декількома шляхами: є шлях пізнання волі Божої через духівника. А буває таке, що якась міра духовної досконалості вже є в людині і він цю волю Божу запитує сам в молитві, як преподобний Силуан Афонський молився і Бог відкривав йому. Але це не одкровення в буквальному сенсі, що Бог кожного разу йому говорив: «Ти ось то роби і то». Досвідчені розбираються: що від Бога, що від плоті, а що від диявола. Але постає питання: а що робити нам, недосвідченим, якщо ми знаходимося в скрутному становищі і хочемо вступити з волі Божої? Нам, немічним і недосвідченим, також треба робити вибір волі Божої через молитву, тобто молитися, як вміємо. Навіть при тому сумбурному стані, який у нас є, ми повинні запитувати: «Господи, Ти Сам знаєш як», – і Бог керує. Так буває, що навіть і думок немає зрозумілих, а Бог так направляє, щоразу – і робиш правильно. Бог вміє це робити.

Що таке християнська свобода? Чи може у ченця, у християнина бути відчай?

― Християнська свобода – це свобода від гріха. Це і є справжнісінька свобода. Але та свобода, яку сьогодні проповідують з екранів телевізорів, – це свобода гріха, вона працює на те, щоб підкорити людину гріху. Христос прийшов на землю для того, щоб показати людині справжнє поле її життя, рамки її діяльності. Якщо людина перебуває в середині цього поля, вона є вільною. Якщо вона виходить за межі цього поля, то вона вже раб гріха. А наслідок гріха – зневіра, відчай. Відчай – це духовний параліч, тобто той стан душі, який веде людину до смерті. Якщо людина підкоряється розпачу, вона стає духовним паралітиком. Почуття відчаю може бути часом у кожного ченця, у кожної людини. Бог допускає його, щоб ми особисто побачили, яка негарна і потворна духовна смерть. Але попускає Господь відчай людині в міру духовного рівня цієї людини. І Господь хоче, щоб людина боролася з розпачем, щоб не слухав і не вірив тим помислам і почуттям, якими відчай пов’язує людину. Якщо ми будемо молитися, миритися і працювати, то відчай не переможе нас, а якщо ми полюбимо Господа, то відчай не наблизиться до нас.

― Як ченцеві зберігати душевний мир і тверезість в сучасному потоці інформації?

― Сьогодні дуже багато інформації обрушується на людину. У цій інформації є щось позитивне, але більше негативного. Людина, в силу свого положення, слухняності, повинна з чимось знайомитися, якусь інформацію через себе пропускати. Деякі з цікавості намагаються все пропустити через себе. Це дуже сильно засмучує людину: уявіть, що чистий людина пропустила через себе порцію бруду, вона все одно залишається на стінках людської душі. Для того щоб убезпечити себе від цього впливу інформації, наскільки це можна для людини, потрібно в собі утворювати християнський дух, обов’язково потрібно молитися, обов’язково потрібно читати Святе Письмо і святих отців. І ці здорові вчення освічують, прояснюють людський розум, і він набуває здатності більш правильно оцінювати ту інформацію, яку отримує. Тому що є інформація, яка говорить прямо і зрозуміло: «Це добро, а це зло». Але є й інша, більш витончена, де зло викладається в такому вигляді, що його не розпізнаєш толком: якісь пристойні приводи, якісь гасла, заклики, на вигляд дуже духовні, а всередині там ховається зло. Коли людина має просвітлений молитвою, Святим Письмом і святими отцями розум – вона відчуває це зло, вона його не приймає. Ось цей розум треба в собі утворювати. Головне, навіть для місіонера, не інформація, а молитва. І якщо розчиняти все молитвою, включаючи інформацію, то може ми в інформації десь і допустимо якийсь пробіл, вона не завадить нам. Якщо пробіл в інформації у вас буде за рахунок молитви, і якщо вас запитають про суть, то ви, не знаючи інформації, відповісте краще, ніж якби її знали.

― Сьогодні і в світі, і в Україні зокрема, мають місце церковні настрої: фарисейство, законничество. Все це відштовхує людей від Церкви і призводить до розчарування. Ваше Блаженство, як Ви зміцнюєте людей в такий складний для України час?

― Кожен за себе відповідатиме сам. Звичайно, завжди людині хочеться бачити приклад. Ну, якщо Бог дасть, дивись на нього, наслідуй, а якщо не дасть прикладу, в Євангелії є, є святі отці – ось це приклад, якому ми повинні слідувати. Я не зміцнюю – Бог зміцнює людину. Ми повинні намагатися направити людину до Бога, повернути його до Бога. Для цього спочатку дивимося, в якому стані знаходиться людина. Якщо вона йде до Бога, потрібно підтримати, допомогти їй в цьому подвигу. Якщо вона відвернувся від Бога – на 180 градусів або менше – потрібно ровернути її назад, направити і сказати: «Іди туди». А ми тільки як покажчики. У духовному житті не буває заготовок. Але Бог умудряє в кожному випадку. Людина приходить, і на його питання треба щось відповісти. А головна суть всіх відповідей – це щось загальне, що переслідує всі відповіді, до чого повинні прагнути всі духівники: зігріти в людині надію на милість Божу, щоб відвести її від зневіри. Часто люди втрачають надію, це найстрашніше для людини. Вона стає паралітиком. А якщо надія воскресає в людині, то вона повстає потихеньку-потихеньку і починає жити.

― Як ченцеві можливо вистояти, утриматися від невіри в цей час? Як йому змусити себе любити ближнього?

― Коли монах, як і будь-яка людина, любить Божественною любов’ю ближнього, тобто його любов до ближнього має подобу любові до Бога, то ця людина любить жертовною любов’ю. Жертовна любов – це така любов, яка тільки віддає, коли ми нічого не очікуємо натомість, і на цій любові існує світ. Як ми можемо дізнатися, що ми любимо ближнього? Господь говорить: «Людина повинна любити ближнього як самого себе». Тобто, якщо я з ближнім маю якісь позови, якісь неприємності і хочу йому щось зробити, то я повинен поставити себе на його місце, а його на своє. І поставити собі питання: «Як би я хотів, щоб в цьому положенні зі мною вчинили?» Ось як би я хотів, щоб мені зробили, так я повинен зробити ближньому. У земному житті існують закони людської порядності, людської помсти. Сама справедлива людська помста – це око за око, зуб за зуб. Мені вибили око – і я вибиваю око, мені вибили зуб – і я вибиваю зуб. Але цей самий справедливий закон людської помсти збільшує зло в два рази. Якщо мене, наприклад, вдарили один раз – удар є якась форма зла, а я помстився йому таким же ударом, то вже зробив ще одну форму зла, значить, зло збільшилася в два рази. Тобто сама справедлива людська помста примножує зло в два рази. Але коли я не вдарив у відповідь, то я зупинив зло. А коли мене вдарили, а я замість цього людині зробив добро, то я знищую зло. Так що людська справедлива помста примножує зло в два рази, терпіння зупиняє його, а любов його знищує. Ми повинні, дорогі брати і сестри, намагатися в своєму житті хоча б терпіти один одного, якщо ми не можемо любити. І це вже буде благом для нас, бо Господь сказав: «У терпінні вашому набудьте душі ваші» (Лк. 21:19).

Підготував архімандрит Пафнутій, прес-секретар Блаженнішого Митрополита Онуфрія

Публікується без змін, як зазначено в оригіналі

За матеріалами сайту УПЦ

Патріарх.ua

Інтерв’ю

Інтерв’ю Предстоятеля Української Православної Церкви: Я — монах у першу чергу

Інтерв’ю Предстоятеля Української Православної Церкви: Я — монах у першу чергу

«Справжній християнин — це та людина, яка здатна преображатися і прагне цього». Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю з Блаженнішим Митрополитом ... подробнее...>>
Інтерв’ю Предстоятеля УПЦ про актуальні церковні події в Україні та світі

Інтерв’ю Предстоятеля УПЦ про актуальні церковні події в Україні та світі

Що спільного у розколу 1054 року і розриву Церков нині? Чи можливо повернути єдність світовому Православ’ю? Що потрібно для відновлення ... подробнее...>>
Три питання Предстоятелю про спасіння

Три питання Предстоятелю про спасіння

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія, Предстоятеля Української Православної Церкви, Священноархімандрита Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври для «Печерського Благовісника» з ... подробнее...>>
Бесіда про духовне життя з Предстоятелем

Бесіда про духовне життя з Предстоятелем

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв'ю для видання «Печерський Благовісник» з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, Предстоятелем Української Православної Церкви, священноархімандритом Святої Успенської ... подробнее...>>
До Бога немає кривої дороги — інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія

До Бога немає кривої дороги — інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія

Чому одній людині Бог дає більше талантів, можливостей в житті, а іншій менше? В чому полягає головне завдання християнина? Як ... подробнее...>>

Архів матеріалів:

« Березень 2024 »
ПнВтСрЧтПтСбВс
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

RSS лента

© 2010-2024 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язково.
Перейти на мобільну версію