24 травня 2025 року, в день пам'яті рівноапостольних Мефодія та Кирила, вчителів Словенських, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства та Преосвященства! Шановні Ігоре Олеговичу, Дмитре Миколайовичу! Дорогі отці, брати та сестри!

Всім вам щиро дякую — насамперед за молитви. Чим складнішим стає порядок денний Патріарха, пов'язаний, зокрема, з непростими обставинами, які відвідали нашу Церкву на теренах історичної Русі, тим більше усвідомлюєш, якою ж є реальна сила молитви. Вона сильніша за будь-яку людську силу, і це не просто красиві слова — вони засновані на нашому історичному досвіді, на досвіді життя Церкви. Сила Божа сильніша за всяку людську силу.

У зовсім недавній безбожний час майже ненормальний тодішній правитель нашої країни заявив, що до 1980 року жодної віри не буде. Тому що буде збудовано комунізм, а в цьому суспільстві вже не може бути місця жодній вірі. І де цей цар? В анекдотах тільки лишився,  пам'ять загинула з шумом (див. Пс. 9:7). А Церква, яку він принижував і прагнув знищити, існує. І не тому, що ми з вами такі вже сильні, мудрі, досвідчені — зовсім ні. А тому, що Церква — це не тільки людська інституція.

Ось чого безбожні правителі та гонителі ніяк зрозуміти не могли або з чим погодитись не могли. Церква — це Божественне встановлення. Церква, як говорить слово Боже, є Тілом Господа і Спасителя нашого (див. Ефес. 1:22-23). Його можна вразити, як уразили тіло Спасителя на хресті. Його можна ображати, як ображав Спасителя, що висів на хресті, улюлюкаючий натовп. Його можна ігнорувати, як це й відбувалося протягом історії, але його неможливо викреслити із життя людей та людської історії.

Ось і досвід Росії — це вражаючий досвід, який має бути знаком для всього людського роду. Справді, всі сили були кинуті, щоб знищити віру! І нічого не вийшло. Це, звичайно, не є предметом для гордині, тим більше не привід вважати, що і якихось помилок можна припускатися, тому Господь все виправить. Мовляв, ми грішні, то, можливо, не дуже й надриватися повинні. Ні, зовсім ні! Благословення Боже, благодать Божа перебуває з нами настільки, наскільки ми гідні прийняття цієї благодаті.

Ось чому для того, щоб благодать не тільки над Церквою, а й над народом нашим, над країною нашою перебувала, треба піклуватися про духовний стан нашого народу. І це не якийсь сотий пункт порядку денного — це найважливіший пункт! Не в тому сенсі, що держава бере на себе якусь частину цієї місії, когось умовляючи, когось примушуючи чи вкладаючи матеріальні кошти, — зовсім не тому, що сама держава сьогодні в особі вищих провідників належить Руській Православній Церкві, як і більшість нашого благочестивого народу.

Ще раз хочу сказати, що живемо у особливий час. Якщо ще судилося проіснувати людській цивілізації, то колись історики неодмінно скажуть про цей час. Скажуть, що щось дивне сталося в нашій країні: на уламках віри виникла така сильна людська спільність, так зміцнилася держава, так зміцнилася благочестя народу! Але для того, щоб не осоромити праці наших батьків, наших предків, та й праці тих, хто сьогодні беззавітно служить Батьківщині і Церкві, кожен на своєму місці повинен працювати, як говорили після війни, «за себе і за того хлопця» — того, хто загинув на війні.

Ми повинні не щадити життя свого, і це не гарні слова. Як тільки архієрей чи священик починає себе щадити, дбати про здоров'я, їздити на води або ще щось робити на шкоду своєму служінню, то в кращому разі на нього чекає швидка смерть. Кажу так, нікого не лякаючи, просто знаю це на досвіді знайомства з тими людьми, які, будучи в сані, турбувалися, на жаль, більше про себе, ніж про справу Божу. Де вони? Їх серед нас нема.

Тому служіння Господу є головною метою кожного священнослужителя. І вона полягає не тільки в тому, щоб сумлінно виконувати свої обов'язки, але й дбати про зміцнення віри та благочестя всього нашого народу. І, звісно, ​​ніхто не звільняв нас від найголовнішої відповідальності — молитися за Батьківщину свою, за владу та військо, за рідних, близьких і навіть за чужих. Тому що молитва є проявом людської сили, яка спрямована на те, щоб ця сила була підтримана силою Божою. Поєднання людських зусиль, що проявляються через віру, з силою Божественною, і робить нас непереможними, і наш історичний досвід свідчить про це.

Ще раз хотів би всім вам сердечно подякувати за сьогоднішню молитву, зокрема про мене, недостойного. Подякувати за нашу соборну єдність, за нашу однодумність з найголовніших питань, які сьогодні стоять перед нашою Церквою. Ще й ще раз покликати вас усіх до молитви за Батьківщину, за Президента нашого православного Володимира Володимировича, за владу, за воїнство, за народ наш, але особливо за підростаюче покоління, яке має наслідувати нас, яке має сприйняти від нас естафету служіння Богові, Церкві та Вітчизні. І якщо це станеться, то ще довгі роки, а, можливо, і сторіччя країна наша і Церква наша будуть тією утримуючою силою, про яку сказано в слові Божому (див. 2 ​​Фес. 2:7). Силою, здатною утримувати найстрашніші темні сили, спрямовані на руйнування людської особистості та віри в Бога.

Хай береже всіх нас Господь! Ще й ще раз закликаю благословення Боже на народ наш, на нашу країну, на владу нашу. Сподіваюся, що благословення всіх вас, дорогі архіпастирі, помножить і моє немічне благословення, щоб благодать Божа доторкнулася до нашого народу, до нашої країни, до влади і військ наших, щоб зміцнилася спасительна православна віра в серцях наших. Амінь. Христос Воскрес!

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі