21 квітня 2022 року, у Великий Четверток, день Спогаду Таємної Вечері, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію свт. Василія Великого в Храмі Христа Спасителя м. Москви. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні велике свято, яке за своїм значенням прирівнюється до двонадесятих. Свято на честь встановлення Самим Господом Таїнства Святої Євхаристії, спогад про Таємну вечору — останню вечерю Спасителя зі Своїми учнями. Вечері, яка проходила за строго визначеним порядком, тому що вона була Великодньою, а у старозавітній традиції був дуже докладно описаний весь порядок її проведення. Передбачалося, що над кожною стравою, у тому числі над хлібом і над вином, вимовляється особлива молитва і благословення, по-єврейськи «барех»; і цю Пасхальну вечерю очолив Господь. Як належало всім благочестивим євреям, на чолі столу завжди сидів перший. У домашніх умовах це був глава сім’ї, а оскільки апостоли становили сім’ю, на чолі якої Сам Спаситель, то Він і був на чолі столу, а всі страви подавалися відповідно до звичаю.

Але Господь відступає двічі від встановленого порядку. Спочатку, коли Господь повинен був вимовити благословення хліба, Він сказав несподівані слова: «Прийміть, їжте від цього хліба, бо це Тіло Моє, що за вас приноситься в жертву, щоб спокутати гріхи». Звичайно, в той час учні не могли зрозуміти, що означають ці слова, — Господь сказав це всім учням, які наслідуватимуть Його протягом тисячоліть. І ми, згадуючи про Таємну вечерю в момент Євхаристії, Божественну літургію, повторюємо ці слова: «Це є Тіло Моє, що за вас ламається».

А потім, по порядку ведення великодньої вечері, глава сім’ї наприкінці трапези повинен був вимовити благословення над принесеною чашею з вином. Господь усе чинив за звичаєм, як і належало, але, взявши останню чашу, Він вимовив слова, що не відповідали встановленому порядку: «Пийте від неї всі, тому що це Кров Моя Нового Заповіту, яка за вас проливається на спокутування гріхів».

Ці два благословення, які вже не відповідали старозавітній традиції, і лягли в основу богослужіння, яке ми називаємо Літургією. Таїнства, що зветься Євхаристією, або Таїнства подяки за те, що Господь у Сині Своїм вчинив заради нашого спасіння. У євхаристичних молитвах ми згадуємо страждання, смерть і Воскресіння Господа і Спасителя і дякуємо Йому за той великий дар, який Він дав усім людям, за спасіння людського роду від влади диявола, від влади гріха. Це не означає, що слово Боже, Його звістка, Його благодать перетворять нашу волю таким чином, що ми не можемо робити злих і неправильних вчинків. Якби було так, то цим Господь відмовився б від Свого Божественного задуму про людину, наділену вільною волею. Людина залишається вільною, вона може вірити чи не вірити, молитися чи не молитися, вчиняти Таїнство Євхаристії або не вчиняти її. Але для Церкви, яка є стовп і утвердження істини, яка зберігає все те, що Господь передав учням Своїм, це велика заповідь: виконувати, подібно до того, що було звершено в Сіонській світлиці Самим Спасителем, Таїнство Святої Євхаристії. І ми благословляємо хліб і віримо, що силою Святого Духа реально втілюються в життя слова Самого Господа: «це є Тіло Моє, що за вас ламається на сокутування гріхів». І потім, благословляючи чашу з вином, ми віримо, що силою Святого Духа в цій чаші після благословення і молитви Церкви перебуває Кров Христова, яка спасає і рятує нас від усіх гріхів.

Це найвеличніше свідчення милості Господа і Спасителя, Який, залишаючи світ, залишив нам спогад про Свої спасительні страждання і все те, що сталося — про Хрест, поховання і Воскресіння. Спогад, який відбувається не ментально, не на рівні людської свідомості, бо інакше було б достатньо відкрити Євангеліє і прочитати ті сторінки, де написано про Таємну вечерю. Але Господь говорив про інший спогад — про те, що силою Святого Духа реально з’єднує нас із Таємною вечерею, з’єднує нас із Самим Господом. І ми віримо, що в момент звершення Божественної літургії силою Святого Духа, яку Господь дарував апостолам, а через них — усій Церкві, а значить і нам, — відбувається перетворення хліба і вина у справжнє Тіло і справжню Кров Христову.

Велика істина про те, що Христос перебуває в Церкві і виявляє Себе у Святій Євхаристії щоразу, коли ми, зібравшись разом, звершуємо Божественне Таїнство, хіба не є твердим підгрунтям нашої надії? Якщо Христос із нами щоразу, коли ми звершуємо Таїнство Євхаристії, якщо Христос з’єднується з нами, коли ми причащаємося Тіла і Крові Його, що може нас перемогти? Що може нас зруйнувати, якщо лише ми самі не хочемо зруйнувати, якщо лише ми самі, по своїй волі, не хочемо відмовитися від Господа, від Його закону, заповідей? Господь дав нам все для спасіння, але залишив вільною нашу волю. Нікого силою Господь до раю не затягує, нікого силою не робить святим. Святими люди стають тоді, коли вони добровільно, свідомо виконують те, що наказав Господь та Спаситель; коли вони сповідають свої гріхи, бо нема людини, що живе і не згрішить. На кожному — печать гріха, у кожного індивідуальні гріхи, про які лише сама людина знає, іноді дуже тяжкі та небезпечні. Але, незважаючи на всю глибину наших падінь, Господь залишає нам можливість спокутати наші гріхи, отримати прощення через покаяння і прийняття Тіла і Крові Його, які за Його словом дано всім нам, щоб спокутати гріхи.

Іноді зустрічаєшся з людьми релігійними, але нецерковними, мені часто доводилося з такими розмовляти. Вони зазвичай кажуть: я вірю в Бога, але в церкву не ходжу; і досить важко переконати їх у тому, що це марна справа — вірити в Бога, а до церкви не ходити. Це все одно, що знати, що в музеї є чудові витвори мистецтва, які справді впливають на виховання естетичного почуття, але в музей ніколи не ходити і картини не дивитись. Це все одно, що знати, що в тій чи іншій книзі є чудові істини, ідеї, які можуть допомогти людині, а книгу ніколи не відкривати. Всім, хто каже, що вони в Бога вірять, а до церкви не ходять, треба відповісти: даремно не ходите! Не нам вас судити, але якщо ви поза Церквою, поза Святою Євхаристією, то ви не отримуєте прощення своїх гріхів. А далі все на ваш страх і ризик, кожна людина вільна, але людина не отримує прощення гріхів, крім як через участь у Євхаристії! Давайте всі запам’ятаємо — і ті, хто часто ходить до храм, і ті, хто ходить рідко чи взагалі не ходить. Якщо хочеш звільнитися від гріха, то можеш отримати прощення не інакше, як тільки через прийняття Тіла і Крові Христової, через принесення покаяння, яке справді звільняє нас від наших гріхів.

Сьогодні великий день, подібний до двонадесятого свята. Ми згадуємо величезне благодіяння Господа, Який, віддаляючись із видимого фізичного світу, не пішов кудись у небуття. Він залишається з нами і виявляє кожному з нас найсвятіше Таїнство Тіла і Крові Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Він завжди з нами, і ми завжди отримуємо дар Його благодаті, частину Його Божественної енергії, коли причащаємося справжнього Тіла і справжньої Крові Спасителя. Ось на честь цієї найбільшої події в людській історії — встановлення Божественного Таїнства Євхаристії, що з’єднує людей з Богом, — і відбувається сьогоднішнє свято, Великий Четвер, коли Господь вперше звершив для Своїх учнів Таїнство і закликав звершувати його на згадку про Нього. На згадку, яка реально з’єднує нас із Христом силою Святого Духа.

Я хотів би привітати всіх, хто сьогодні причастився Святих Христових Таїн, і закликати всіх, хто сьогодні не причастився і в багато інших днів не причащається, невідомо чого чекаючи, причащатися якнайчастіше. В ідеалі — щонеділі. Якщо ж з якихось причин не можете щонеділі — хоч раз на два тижні, але не рідше! Рідше буде щось вже зовсім далеке від того, до чого нас закликав Господь: «Се творіть на спомин про Мене» (Лк. 22:19). А якщо ми згадуватимемо Господа раз на місяць, раз на півроку або раз на рік, як це було заведено в Російській імперії, коли державна Церква вимагала, щоб чиновники хоча б раз на рік причащалися, але щоб про це було відомо, щоб вони розписувалися у спеціальній відомості? І всі чиновники, включаючи таких, якими були наші революціонери-безбожники, один раз на рік ходили до храму, причащалися та розписувалися. Що це було, як не святотатство, як не наруга над Таїнством? З милості Божої сьогодні немає таких людей, які причащалися б заради чогось, але багато людей не пов’язують регулярне відвідування храму з необхідністю прийняття Святих Христових Таїн — в ідеалі, один раз на тиждень. Можете частіше — частіше, але не рідше! А якщо рідше, то гризіться совістю і кайтеся в цьому. Кожен православний християнин у неділю має бути у храмі Божому та в ідеалі — причащатися Святих Христових Таїн.

Говорячи так, я звертаюся не лише до тих, хто зараз у храмі, але й до тих, хто мене побачить та почує. Я хочу сказати, що усвідомлюю, що багато людей, називаючи себе православними, так не роблять. Але мій обов’язок Патріарха звернутися до всіх, хто вважає себе православним. Саме так треба чинити чи, принаймні, цього прагнути. Усвідомлюючи свою неміч, просити у Господа прощення, розуміючи, що нерегулярне відвідування храму, відмова від причастя Святих Христових Таїн віддаляють нас від Бога. А потім, коли щось відбувається, раптом неймовірна потреба в молитві. Якщо діагноз поганий у мене чи у рідних — прилітаємо до храму, не знаємо до якої ікони свічку ставити, батюшок терзаємо: «Що робити? Як молитися? А де ми були більшу частину нашого життя? Чому лише страшний діагноз, чи неприємності на роботі, чи загроза обмеження свободи приводять людину до церкви, як, на жаль, часто буває? Відвідуйте храм Божий так часто, як можете, причащайтеся Святих Христових Таїн так часто, як можете, і Господь буде з вами. А це означає, що будуть компенсуватися вади і слабкості нашої людської природи, зцілюватимуться недуги не лише фізичні, але, що особливо важливо, недуги духовні. Але найважливіше, Господь буде з нами.

«Прийди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20). Ось чудові слова, які вимовляли перші християни щоразу, коли збиралися звершувати Святу Євхаристію. Вони вірили, що Господь скоро прийде. Це був вигук надії, благання, неймовірного прагнення знову побачити Спасителя; і ми повинні пам’ятати ці слова: «Прийди, Господи Ісусе!» — у той час і в ту годину, коли Тобі завгодно. Але до Твого великого і страшного другого пришестя не залишай людей Твоїх, Церкву Твою, віруючих Твоїх! А щодо нас самих скажемо: і народ наш, і Батьківщину нашу! І якщо буде так, якщо ми будемо свої людські зусилля підкріплювати молитвою і силою благодаті Божої, то багато чого досягнемо і в особистому, і в сімейному, і в суспільному, і в державному житті. І дай Боже, щоб було так! Дай Бог, щоб вірою в Господа і Спасителя, який приніс у світ зцілення і спасіння, виправлялося наше людське життя, стаючи чистішим, світлішим, красивішим, і щоб усе більше й більше того, що називається святим, було в цьому житті. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі