Дата народження: 19 червня 1900 р.
Дата смерті: 22 вересня 1985 р.
Дата хіротонії: 1959 р.
Країна: Бельгія
Біографія:
Архієпископ Василь Брюссельський і Бельгійський (в миру Всеволод Кривошеїн) народився 19 червня 1900 року в Санкт-Петербурзі. Його батько О. В. Кривошеїн був міністром землеробства і землеустрою в царювання імператора Миколи II.
Лютнева революція застала його студентом філологічного факультету Петроградського університету. Переїхавши незабаром до Москви, Всеволод вирішив перебратися на південь і вступити до лав Добровольчої Армії. Внаслідок військових дій Всеволод був вивезений з Новоросійська до Каїра в кінці 1919 року. У 1920 році він опинився в Парижі з усіма, які остались в живих членами своєї сім’ї. Він вступив до Сорбони, одночасно брав участь у з’їздах православної молоді.
У 1924 році він записався студентом у щойно заснований митрополитом Євлогієм Свято-Сергієвський Богословський інститут у Парижі, але майже відразу, взявши участь в екскурсії на Афон, вирішив залишитися там назавжди.
Всеволод прийняв постриг у російському Свято-Пантелеймонівському монастирі: в чернецтві йому було дано ім’я Василь. Поступово, поряд зі звичайними монастирськими послухами, опанувавши грецьку мову, о. Василь став вести канцелярську роботу монастиря і був допущений в найцінніше книгосховище обителі, де знаходяться стародавні грецькі рукописи і архіви. З цього часу почалося його захоплення святоотецькою писемністю.
Вже в 1936 році о. Василь придбав популярність своєю чудовою роботою про тоді ще мало відомого святий Григорія Паламу («Аскетичне і богословське вчення св. Григорія Палами»).
У 50-х роках о. Василю довелося покинути рідний монастир. У 1951 році, завдяки клопотанню митрополита Германа Фіотірского, о. Василю вдалося отримати запрошення до Оксфордського університету, щоб брати участь у складанні «Грецького Святоотецького Словника». З тих пір і розширилася його наукова робота по святих отців Церкви і, головним чином, з видання наукового грецького оригіналу праць преп. Симеона Нового Богослова, у французькій колекції “Sources Chretiennes”. Його видавнича робота увінчалася друкуванням блискучої монографії про преп. Симеона, що вийшла одночасно на російській і на французькій мовах в 1980 році.
Вже після приїзду в Оксфорд о. Василь прийняв священство, а в 1959 році відбулася в Лондоні його єпископська хіротонія для Бельгійської кафедри Московської Патріархії. З 1960 р. до самої своєї смерті Владика Василь жив у будинку при російському храмі в Брюсселі.
За ці 25 років свого єпископства владика Василь брав діяльну участь в між християнських і все православних з’їздах і нарадах як представник Московської Патріархії.
Після світової Асамблеї та Всесвітньої Ради Церков у Найробі в 1976 році архієпископ Василь виступив з відкритим листом, зверненим до пастора Філіпу Поттеру, Генеральному секретарю Всесвітньої Ради Церков. У цьому листі архієпископ Василь висловлював свою високу оцінку та цілковиту підтримку виступам на захист християн в Радянському Союзі, які страждають від важких дискримінацій і навіть переслідувань: «Висловлюю свою глибоку подяку всім, хто підняв свій голос в Найробі на захист релігійної свободи в Радянському Союзі і порушив тим самим скандальне мовчання, що зберігалося до останнього часу з цього питання. Сподіваюся, що боротьба за права віруючих у Росії буде продовжуватися … »
А в 1980 році архієпископ Василь відправив телеграму Л.І. Брежнєву, в якій він «виступав з обуренням проти поліцейського свавілля на Руську Православну Церкву при арешті отця Дмитра Дудко, ревного пастиря і проповідника віри. У якості єпископа, що належить до Московської Патріархії, – писав він, – я вимагаю негайного звільнення цього гідного священнослужителя ».
Тоді ж владика Василь виступав у Бельгійській пресі з нагоди арешту й ув’язнення о. Гліба Якуніна та о. Дмитра Дудко: «Я обурений цими арештами і всіма формами релігійного переслідування з боку держави».
У вересні 1985 р. владика Василь здійснив поїздку до Росії. 12 і 15 вересня він служив у Преображенському соборі в Ленінграді, де його хрестили 85 років тому. Після Служби Божої він відчув себе погано і був відразу ж поміщений в лікарню.
22 вересня Владика помер. За вираженого їм бажанням він був похований на російській землі, на Серафимівському кладовищі у рідному місті.