Слово Місцеблюстителя Патріаршого престолу митрополита Кирила на відкритті Архієрейського Собору Руської Православної Церкви 25 січня 2009 року
25 січня на відкритті Архієрейського Собору Руської Православної Церкви з доповіддю виступив Місцеблюститель Патріаршого престолу митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил.
Високоповажні побратими архіпастирі!
«Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа» (Рим. 1. 7).
Півроку минуло з часу останнього Архієрейського Собору, і ось ми знову зібралися в Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя. Цей величний храм воскрес із небуття завдяки волі і старанням пріснопам’ятного Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II. Тисячі храмів і сотні монастирів по всій землі нашій повстали з руїн за неповні двадцять років подвижницького служіння покійного Першосвятителя. Але хіба тільки в цьому заслуга Його Святості? Після десятиліть панування державного атеїзму відбувається відродження і розвиток всіх боків церковного життя. Створюються недільні школи і православні дитячі будинки, священики отримали можливість здійснювати служіння у військових частинах, нести Благу звістку засудженим, брати участь у суспільному житті. Православними людьми створюються служби милосердя, соціальні та благодійні структури … Словом Руського Православ’я сьогодні запліднюються багато хто: воно потужно звучить через книги, теле – та радіопрограми, церковно-громадські форуми. Всі ці благі справи ми робили разом з кліром і віруючим народом з благословення Його Святості.
П’ятнадцятий Патріарх Руської Церкви був відомий і любимий не тільки в її огорожі. Той високий авторитет, який наша Церква має в усьому світі, багато в чому пов’язаний з ім’ям Святішого Патріарха Олексія.
У ті грудневі дні, коли Москва і весь світ прощалися зі спочилим Предстоятелем Церкви, до його гробу в Храм Христа Спасителя нескінченним потоком, вдень і вночі йшли люди. Їм не заважала непогода і не зупиняло багатогодинне очікування. І, згадуючи ці дні, ми не можемо не розуміти велич завдання, що стоїть перед нами, – бути гідними пам’яті цього великого світильника Церкви Руської. Проспіваємо йому вічну пам’ять.
Вважаю, що на цьому Соборі немає необхідності пропонувати докладну доповідь про події церковного життя, оскільки це завдання було виконано спочилим Святішим Патріархом на минулому Архієрейському Соборі в червні 2008 року, коли були прийняті відповідні постанови, з яких особливо слід відзначити визначення «Про єдність Церкви». Однак сьогодні все ж таки слід згадати про деякі найважливіші події другої половини 2008 року, з якими були пов’язані останні діяння Святішого Патріарха Олексія.
Перш за все, це святкування 1020-річчя Хрещення Русі та пов’язані з ним Першосвятительські відвідування України (з 26 по 28 липня 2008 року) та Білорусі (з 23 по 25 жовтня). Підготовка відвідування України протікала в тривожній обстановці. До Москви надходили достовірні відомості про плани деяких політиків і розкольницьких кіл використати свято по-своєму – для розширення розколу, для відриву Української Церкви від єдності всієї нашої Святої Церкви, незадовго до цього урочисто підтвердженого на Архієрейському Соборі, який заявив: «Єдність Святої Русі є найбільшим надбанням нашої Церкви і наших народів, скарбом, який ми будемо зберігати, віддаючи всі свої сили на подолання спокус, зваблень і спроб розділення». Світська влада запропонувала Святішому Патріарху Константинопольському Варфоломію очолити святкування, представивши при цьому іншу програму, ніж та, що була підготовлена Українською Православною Церквою. Передбачалася також участь у святкових заходах лідерів невизнаних світовим Православ’ям розкольницьких груп. У свою чергу, Святіший Патріарх Константинопольський вже особисто запрошував до Києва Предстоятелів інших Помісних Церков, які також отримували запрошення від світської влади України.
У цих умовах необхідно було роз’яснити Предстоятелям Помісних Православних Церков непросту ситуацію, що склалася, запобігти їх штучному втягуванню в підтримку зусиль з розділення Церкви. Відповідні кроки були зроблені, і плани розкольників зірвалися. Однак переживання тих днів важко позначилися на здоров’ї Святішого Патріарха. Лікарі не рекомендували Його Святості здійснювати поїздку на Україну. Але, порадившись з членами Священного Синоду, Святіший все ж таки прийняв тверде рішення відвідати Київ.
Відрадною винагородою за прийнятий подвиг стали для Святішого щирі, непідробні прояви гарячої любові єпископату на чолі з Блаженнішим митрополитом Володимиром, кліру та українського віруючого народу, ясно виражена православними людьми воля до заощадження церковної єдності. Багато тисяч вірних зі сльозами радості на очах зустрічали свого Патріарха в Києво-Печерській Лаврі і на Володимирській гірці. І з глибини їхніх сердець вирвалися слова, підхоплені тисячами вуст і повторені багато разів: «Олексій – наш Патріарх»!
У результаті урочистості в Києві стали вражаючим підтвердженням непохитної волі народу Божого на Україні до збереження і захисту єдності Святої Русі, народженої 1020 років тому на берегах Дніпра в результаті історичного вибору святого рівноапостольного князя Володимира. Співслужіння Святішого Патріарха Константинопольського Варфоломія та Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія, що відбулося біля пам’ятника великому князю, їхні переговори в стародавній Києво-Печерській лаврі, участь представників Помісних Церков у київських торжествах, – все це сприяло покращенню взаєморозуміння щодо церковної ситуації в Україні і в цілому зміцненню єдності Святого Православ’я.
Візит до Білорусі пройшов в атмосфері одностайності і згоди. Він дозволив Святішому Патріарху ще раз побачити своїми очима мирний і поступальний розвиток церковного життя в країні, а білоруській пастві – молитися і спілкуватися зі своїм Патріархом.
Тій же меті зміцнення православної єдності служила участь делегації Руської Православної Церкви, яку на заключному засіданні очолив Святіший Патріарх Олексій, у зустрічі Предстоятелів і представників Помісних Православних Церков у Стамбулі 10-12 жовтня 2008 року. Відповідно до визначення Архієрейського Собору, прийнятому у червні минулого року, делегація Руської Православної Церкви в Стамбулі включала Предстоятелів Української Православної Церкви, Православної Церкви Молдови, Естонської Православної Церкви Московського Патріархату. Було досягнуто компромісне рішення: хоча митрополит Стефан, глава «Естонської автономної Православної Церкви», яка не отримала загальноправославного визнання, був присутній на зустрічі, проте він не підписував її підсумкового документу, а сама ця церковна організація не згадувалася серед учасників. Більш того, в підсумковому документі зустрічі було зафіксовано рішення, що в майбутньому при проведенні всеправославних нарад, необхідних для подолання канонічного неладу, будуть запрошуватися до участі тільки Автокефальні Церкви, згідно з порядком і практикою, що існували до всеправославних нарад на Родосі. Таким чином, церковна структура Константинопольського Патріархату в Естонії більше не буде залучатися для участі в подібних зустрічах. Конструктивна позиція представників Московського Патріархату, що виразилася в готовності спільно з іншими забезпечувати вирішення вельми непростих завдань, була зустрінута з розумінням і схваленням делегаціями братніх Помісних Церков.
Зустріч у Стамбулі надала можливість для літургійного спілкування Предстоятелів Православних Церков, а також для проведення переговорів Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія зі Святішим Патріархом Константинопольським Варфоломієм, на яких обговорювалися питання двосторонніх і загальноправославних відносин. Прощаючись з Предстоятелем Константинопольської Церкви, Святіший Патріарх Олексій ще раз вказав на особливе значення церковної єдності, до якого необхідно прагнути заради блага Вселенського Православ’я, з братньою любов’ю і терпінням долаючи існуючі розбіжності.
З останніх діянь покійного Першосвятителя, продиктованих його постійною турботою про зміцнення єдності Православ’я, хотів би згадати також зустріч з делегацією Грузинської Православної Церкви (6 листопада 2008 року), на якій обговорювалися спільні зусилля, спрямовані на відновлення дружніх відносин між Грузією і Росією і на вирішення проблем пастирського окормлення православних віруючих на території Абхазії і Південної Осетії.
І, звичайно, сповнена глибокого сенсу та обставина, що одне з останніх богослужінь Святіший Патріарх Олексій звершив 30 листопада 2008 року в кафедральному храмі Руської Православної Церкви за кордоном у Мюнхені. Це була перша Божественна літургія у храмі Руської Зарубіжної Церкви, очолена Предстоятелем Руської Православної Церкви.
9 грудня 2008 в Храмі Христа Спасителя була звершена Божественна літургія і потім чин поховання Святішого Патріарха Олексія. У богослужінні брали участь Предстоятелі чи представники всіх Помісних Православних Церков, що стало потужним свідченням поваги до нашої Церкви та її покійного Першосвятителя у світі Вселенського Православ’я. Вшанувати пам’ять Святішого Патріарха прибули глави і представники ряду держав, інославних конфесій. Співчуття Руській Православній Церкві направили керівники багатьох країн і релігійних громад, громадські діячі, прості люди. Після відспівування труна з тілом Першосвятителя була перенесена в Богоявленський кафедральний собор міста Москви, де і була похована у відповідності з волею покійного.
10 грудня минулого року Священний Синод, маючи судження про завершення траурних заходів, звернув до Повноти церковної такі слова: «Нехай пам’ять про спочилого Першоієрарха, який так багато зробив для збереження і зміцнення єдності Церкви, допоможе нам сьогодні ще тісніше згуртуватися, щоб звершувати в мирі і братолюбстві справу Божу, приносячи Господу добрий плід». На цей заклик архіпастирі, пастирі і вірні чада церковні гідно відповіли в непростий період міжпатріарства.
Відповідно до Статуту Руської Православної Церкви на засіданні Священного Синоду 6 грудня 2008 року на мою негідність було покладено служіння Місцеблюстителя Патріаршого Престолу. З цього моменту я виконував обов’язки, передбачені пунктом 15 (в) глави 4 церковного Уставу.
Першочергове завдання нашого Архієрейського Собору, як вже було сказано вище, полягає у підготовці Собору Помісного, якому нам слід запропонувати проекти його програми, порядку денного, регламенту і структури, а також процедури обрання Патріарха. Нарешті, нам потрібно визначити кандидатів на Патріарший Престол для подальшого пропонування їх Помісному Собору.
У майбутніх трудах хай дарує нам Господь дух однодумності і любові, «дух премудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух ведення та благочестя» (Іс. 11:2). «Будемо зберігати благодать, яку будемо служити угодне Богу, з благоговінням і страхом» (Євр. 12:28).
Прес-служба Архієрейського Собору
/ Патріарх.ua /
