Руська Православна Церква

СУЧАСНИЙ СТАН РПЦ

З 1 лютого 2009 року (інтронізація) Предстоятель Церкви – Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, обраний на патріарший престол 27 січня того ж року на Помісному соборі РПЦ.

Істотна історично безпрецедентна особливість положення РПЦ після 1991 року (розпаду СРСР) – транснаціональний характер її виключної юрисдикції в межах колишнього СРСР (без Грузії): вперше за всю історію свого буття Московський Патріархат вважає своєю «канонічною територією» (термін був введений в обіг у 1989 році) територію безлічі суверенних і незалежних держав. Як наслідок, її адміністративно-канонічні підрозділи, перебуваючи в різних країнах, функціонують у різних державно-правових, суспільно-політичних і конфесійно-культурних умовах. У результаті, з початку 1990-х років зберігається канонічно ситуації паралельних юрисдикцій (або розколів) на Україні, в Естонії та Молдові (Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква, Естонська апостольська православна церква, Бессарабська митрополія).

Згідно з відомостями, оголошеними 12 грудня 2008року керуючим Московською єпархією митрополитом Крутицьким і Коломенським Ювеналієм (Поярковим), у віданні Московського Патріархату було: 157 єпархій; 203 архієрея, з них 149 правлячих і 54 вікарних; крім того, 14 архієреїв перебувало на покої; 804 монастиря: з них в Росії чоловічих – 234, жіночих – 244, в країнах СНД – 142 чоловічих і 153 жіночих монастирів, у країнах далекого зарубіжжя – 3 чоловічих і 3 жіночих монастирі, крім того, 203 подвір’я і 65 скитів (сюди не включені 16 чоловічих і 9 жіночих обителей Руської Православної Церкви Закордоном); у веденні Патріаршого престолу перебувало 25 ставропігійних монастирів, до числа яких входили 4 чоловічих і 4 жіночих обителі, що знаходяться в Москві; діяло 5 духовних академій, 3 православних університети, 2 богословських інститути, 38 духовних семінарій, 39 духовних училищ, пастирські курси Красноярської єпархії; загальне число духовних шкіл – 87; при кількох академіях і семінаріях були регентські і іконописні школи.

За даними, наведеними на Архієрейській нараді 2 лютого 2010 року Патріархом Кирилом, в РПЦ було 160 єпархій, 207 правлячих і вікарних єпископів, 30 142 парафії, 28 434 священика, 3625 дияконів; 788 монастирів, у тому числі 386 чоловічих і 402 жіночих.

13 грудня 2007 року Патріарх Олексій II, маючи, очевидно, на увазі країни за межами колишнього СРСР, сказав: «близько 400 парафій має за кордоном Московський Патріархат і близько 300 парафій – Руська Зарубіжна Церква. Таким чином, сотні парафій зараз духовно окормлюють наших співвітчизників за кордоном.”

РПЦ не веде обліку кількості своїх членів або відвідуваності богослужінь.

Видавництвом Московської Патріархії видаються офіційні періодичні видання Руської Православної Церкви – «Журнал Московської Патріархії», альманах «Богословські труди», і газета «Церковний вісник».

ПАТРІАРХ

Сан Патріарха є довічним. Кандидатом для обрання у Патріархи може бути тільки архієрей (єпископ) Руської Православної Церкви не молодше 40 років, має вищу богословську освіту і достатній досвід єпархіального управління; питання громадянства (підданства) Статутом не обговорений. Право суду над Патріархом, а також рішення про відхід його на покій належить Архієрейському Собору. У випадку смерті Патріарха або неможливості виконання ним своїх обов’язків (відхід на покій, знаходження під церковним судом і т. п.) Священний Синод під головуванням найстарішого за хіротонією постійного члена Священного Синоду негайно обирає з числа своїх постійних членів Місцеблюстителя патріаршого престолу. Процедура обрання Місцеблюстителя встановлюється Священним Синодом.

Московська Патріархія– установа Руської Православної Церкви, що об’єднує структури, безпосередньо керовані Патріархом.

УПРАВЛІННЯ РПЦ

Сучасна структура Руської Православної Церкви (Московського Патріархату), порядок формування її центральних і місцевих органів управління, їх повноваження визначені Статутом Руської Православної Церкви, прийнятим Архієрейським собором 16 серпня 2000 року з поправками, прийнятими 27 червня 2008 року на Архієрейському Соборі.

Статут Руської Православної Церкви– суворо внутрішній документ, не зареєстрований в Мін’юсті РФ, а тому незначний з точки зору чинного законодавства. На думку протоієрея Павла Адельгейма (РПЦ), Статут РПЦ 2000 року в ряді своїх положень суперечить як чинному російському законодавству, так і церковному праву.

Нині чинний, зареєстрований в Мін’юсті при перереєстрації релігійних об’єднань відповідно до нових Федеральних законів від 26 вересня 1997 р. № 125-ФЗ «Про свободу совісті та про релігійні об’єднання» (див. пункт 4 статті 27 Закону), Цивільний Статут РПЦ ніде не публікувався (Цивільний Статут РПЦ (1991), зареєстрований в Міністерстві юстиції РФ 30 травня 1991 року, був опублікований в «Журналі Московської Патріархії»).

Статут визначає Руську Православну Церкву як «багатонаціональну Помісну Автокефальну Церкву, що знаходиться у віроповчальній єдності і молитовно-канонічному спілкуванні з іншими Помісними Православними Церквами».

З 17 травня 2007, внаслідок підписання Патріархом Московським Олексієм II і Першоієрархом РПЦЗ митрополитом Лавром Акту про канонічне спілкування, «Руська Православна Церква Закордоном перебуває невід’ємною самокерованою частиною Помісної Руської Православної Церкви».

Вхідні в Руську Православну Церкву Самокеровані Церкви, Екзархати, єпархії, Синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, братства, сестринства, Духовні навчальні заклади, представництва та подвір’я канонічно становлять Московський Патріархат.

У канонічній залежності від РПЦ знаходяться автономні Японська Православна Церква і Китайська Православна Церква; остання фактично припинила своє існування в кінці 1960-х років.

Згідно зі Статутом Руської Православної Церкви, вищими органами церковної влади та управління є Помісний собор, Архієрейський собор і Священний Синод на чолі з Патріархом, що володіють законодавчими, виконавчими та судовими повноваженнями – кожен у своїй компетенції.

Помісний Собор скликається у терміни, які визначаються Архієрейським собором або у виняткових випадках Патріархом і Священним Синодом, у складі архієреїв, кліриків, ченців і мирян. Собор вирішує всі питання, що стосуються внутрішньої і зовнішньої діяльності Церкви та обирає Патріарха. Скликаний в січні 2009.

Архієрейський Собор становлять усі правлячі єпископи Церкви, а також вікарні єпископи, які очолюють Синодальні установи та Духовні Академії; за Статутом, скликається не рідше одного разу на чотири роки; є церковним судом вищої інстанції: зокрема, першою і останньою інстанцією за догматичних і канонічних відступів у діяльності Патріарха Московського і всієї Русі.

Вид на резиденцію Святішого Патріарха і Священного Синоду. Данилов монастир, Москва.

Патріарх– Предстоятель Церкви має титул «Святіший Патріарх Московський і всієї Русі». Йому належить «першість честі» серед єпископату Руської Православної Церкви. Ім’я Патріарха підноситься під час богослужіння у всіх храмах Руської Православної Церкви.

Будучи прямо і безпосередньо правлячим єпископом міста Москви (Московська область перебуває в безпосередньому управлінні Патріаршого Намісника – митрополита Крутицького і Коломенського), Патріарх володіє певними загальноцерковними адміністративними повноваженнями:

«Разом зі Священним Синодом скликає Архієрейські Собори, у виняткових випадках – Помісні Собори, та головує на них;

засідання Священного Синоду;

несе відповідальність за виконання постанов Соборів і Священного Синоду;

видає укази про обрання і призначення єпархіальних архієреїв, керівників Синодальних установ, вікарних архієреїв, ректорів Духовних шкіл та інших посадових осіб, призначуваних Священним Синодом;

нагороджує архієреїв встановленими титулами та вищими церковними відзнаками;

нагороджує кліриків і мирян церковними нагородами;

стверджує присудження вчених ступенів і звань».

Патріарх – Священноархімандрит (Настоятель) Свято-Троїцької Сергієвої Лаври, а також ряду інших монастирів, що мають статус Патріарших ставропігій.

У частині зовнішніх зносин Патріарх «зноситься з Предстоятелями Православних Церков на виконання постанов Соборів або Священного Синоду, а також і від свого імені; представляє Руську Православну Церкву у відносинах з вищими органами державної влади і управління»

Історія РПЦ

Найвеличніша з нині існуючих автокефальних Помісних Православних Церков – Руська Православна Церква (РПЦ) – колишнє найменування – Греко-католицька Руська Православна Церква.

988 рік вважається Офіційною датою прийняття на Русі християнства, коли Володимир I Святославич, київський князь, прийняв нову віру сам і велів хрестити міських жителів у водах Дніпра. З цього часу християнство виступає державною релігією Київської Русі. До 1448 р. Церква перебувала в юрисдикції Константинопольської Православної Церкви, або Вселенського Патріархату й утворила окрему Руську Митрополію.

У 1448 р. Митрополитом Московським і всієї Русі був самостійно обраний Архієрейським Собором єпископ Рязанський Іона.

У 1458 р. Руська Митрополія остаточно розділилася на самостійну — Московську, і Литовську, що продовжувала перебувати в юрисдикції Константинополя. Коли митрополит Іов був зведений у сан патріарха, у 1589 р., що було закріплено на Церковному Соборі, скликаному в Константинополі у 1590 р, Церква стала офіційно автокефальною. У другій половині XVII ст. в Руській Церкві відбувався розкол і виникло старообрядництво.

У 1720 р. Петром I був виданий «Духовний регламент», згідно з яким вища церковна влада передавалася Імператору, а церковне управління повинен був здійснювати Святіший Синод. У 1721 р. патріарше правління завершилося. У грудні 1917 р. воно було відновлено.

Патріаршество було відновлено рішенням Всеросійського Помісного Собору 28 жовтня (11 листопада) 1917; першим патріархом в післясинодальний період був обраний святитель Тихон (Беллавін), митрополит Московський. До лютого 1918 року Руська Церква мала статус державного інституту в Російській імперії і виконувала ряд пов’язаних з ним функцій.

Після революції 1917 року Церква була відокремлена від держави, і, у числі деяких інших релігійних організацій, пережила період гонінь (див. у статті Релігія в СРСР). Після смерті Патріарха Тихона у 1925 році патріаршим місцеблюстителем став митрополит Петро (Полянський), незабаром репресований. Наступним місцеблюстителем став митрополит Сергій (Страгородський) (у період грудень 1925 – 27 грудня 1936 року іменувався Заступником Патріаршого Місцеблюстителя). Його визнання влітку 1927 року політичного режиму в СРСР і вимоги повної політичної лояльності від духовенства (у тому числі і зарубіжного) привели до протестів і відмови підпорядкування йому з боку ряду груп всередині Патріаршої Церкви і до утворення інших «староцерковних» організацій, які не визнають законність церковної влади Заступника Місцеблюстителя (див. статті Іосифляни (XX століття), катакомбна церква), а також до «припинення зносин» [8] з Патріархією більшості руських єпископів в еміграції.

Під час комуністичного терору в Росії Церква зазнала жорстокого переслідування: збереглося не більше ніж 400 церков з більш ніж 54 тис. парафіяльних храмів і 25 тис. каплиць (у 1917) до 1937 р. Були фізично винищені десятки тисяч представників духовенства, виникла Руська Православна Церква Закордоном.

У 1943 р. в СРСР у ході Великої Вітчизняної війни було знову дозволено будівництво монастирів і храмів. Церква отримала санкцію на обрання Патріарха. Був обраний і Священний Синод. З 1990-х рр. відбувається бурхливе відродження церковного життя і поступове усвідомлення народом вічних цінностей православ’я і свого істинного історичного шляху.

Згідно Статуту, прийнятому на Архієрейському Соборі 2000 р., Руська Православна Церква є багатонаціональною Помісною Автокефальною Церквою, що знаходиться у віровчительній єдності і молитовно-канонічному спілкуванні з іншими Помісними Православними Церквами.

Вхідні в Руську Православну Церкву «канонічні підрозділи»:

• самокеровані Церкви,

• Екзархати,

• єпархії,

• синодальні установи,

• благочиння,

• парафії,

• монастирі,

• братства,

• сестринства,

• духовні навчальні заклади,

• місії,

• представництва і подвір’я,

• канонічно становлять Московський Патріархат.