19 серпня 2025 року, у день свята Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відправив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя м. Москви. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви виголосив проповідь.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні особлива дата в історії відродженого Храму Христа Спасителя — 25 років тому було звершено освячення цього храму. Пам'ятаю душевний стан, який я переживав, як, мабуть, багато інших. Нам здавалося, що сталося чудо, і не просто чудо, але щось, що має важливе історичне значення. Здавалося, що саме освяченням Храму Христа Спасителя відкривається якась нова перспектива духовного життя — не лише міста Москви, а й усієї Росії.

Щоб донести до вас почуття, з якими ми переживали цю подію, нагадаю про страшний епізод в історії Москви, коли безбожним правителем на прізвище Каганович — він був колись головою партійної організації міста Москви — було ухвалено жахливе рішення підірвати Храм Христа Спасителя. Звичайно, були голоси протестуючих серед інтелігенції, освічених людей. Говорили, що цей храм не лише місце звершення «культу», як тоді називали богослужіння, а й спогад про перемогу в 1812 році. Адже тут зберігається пам'ять про героїв тієї війни — навіщо ж підривати, давайте залишимо, нехай буде як пам'ятник! Звичайно, там ніхто служити і молитися вже не буде, але хоч пам'ятник залишиться!

Так ні! Потрібно було підірвати цей храм, тому що він був насамперед пам'яткою сили віри нашого народу, його любові до Батьківщини. А на той час любов до Вітчизни була під забороною. Тоді вона називалася націоналізмом і шовінізмом, адже був інтернаціонал, а отже, жодної любові до Батьківщини! Тому Храм Христа Спасителя був як більмо на оці страшної безбожної влади, і ось сталося страшне злодіяння, коли керівник партійної організації міста Москви, так званий товариш Каганович, вимовив страшні слова: «Сьогодні ми задерли спідницю православної Москви». Чи можна уявити більше цинізму, злості, відсутності історичної пам'яті, наруги над національними святинями, ніж було виявлено у цих словах градоначальника Першопрестольної столиці та наступного вибуху собору?

Говорячи все це, я зовсім не драматизую — просто висловлюю, наскільки можу, що тоді було на душі православного народу. Можливо, й сил не вистачає, щоби повною мірою висловити все це. Людям здавалося, що небеса розкрилися, що це кінець, що ніколи вже не воскресне собор і Москва ніколи не буде православною. Адже все до того йшло. Навіть у новітні часи — начебто і безбожної влади стало, і дано свободи, зокрема свобода релігійного життя; здавалося б, час, щоб і Храм Христа Спасителя був відроджений. Але що дивно — коли Юрій Михайлович Лужков звернувся до тодішнього керівника держави Бориса Миколайовича Єльцина, мовляв, треба було б відновити храм, — той нічого не сказав. А коли храм став дуже енергійно відновлюватися, запросив до себе Лужкова і каже: ви з цим Храмом Христа Спасителя не дуже поспішайте. На що Юрій Михайлович відповів мужньо: а чому не поспішати? Ми будуватимемо його так, як належить, у тому темпі, який здатний здійснити будівельний комплекс міста Москви. І це була мужня відповідь сильної людини.

Згадую про все це, щоб і ви, дорогі мої, пам'ятали, якою була найновіша історія Храму Христа Спасителя. Тому сьогодні ми, звичайно, не можемо не згадати Юрія Михайловича Лужкова, його історичний внесок у цю справу та історичний внесок взагалі у оновлення міста Москви, завдяки чому з'явилася можливість збудувати десятки храмів, відкрити православні школи. Звичайно, великою пам'яткою його мужності, його служінню Батьківщині та Москві є цей святий храм, і я хотів би сердечно подякувати його дружині, яка тут знаходиться. У Вашій особі ми особливо звертаємо свій погляд до пам'яті дорогого Юрія Михайловича. Нехай Господь зберігає його пам'ять, щоб вона переходила з роду до роду тут, у Першопрестольному граді. А оскільки сьогодні Юрію Михайловичу від нас нічого не потрібно, він там, де всякі людські потреби відсутні, прошу завжди згадувати його у своїх молитвах, особливо у цьому святому храмі, відтвореному його ініціативою, його стараннями і, я сказав би, його мужністю.

Ось такі дива відбулися за життя нашого покоління. Ще раз наголошу: сьогодні ми живемо в зовсім іншу епоху, у нас і Президент православний, і більшість членів уряду, і губернатори, і ніщо не заважає нам ходити до храму, молитися. Але при цьому ніколи не слід забувати дякувати Господу за милості, явлені над нашим народом і над нашою країною. Ми повинні зберігати пам'ять про всіх тих людей, які багато попрацювали для того, щоб храми стояли на землі Руській, щоб у школах викладалися основи Православ'я, щоб відбулося таке відродження віри в сучасній високорозвиненій європейській державі, яке шокує багато так званих просунутих країн західного світу.

Справді, ми, будучи передовим народом у багатьох відношеннях — науково-технічному, освітньому, культурному, відродили віру православну, і не просто як щось пов'язане зі спогадами про минуле, а як невід'ємну частину нашого життя, нашого світогляду. Віра православна, яка завжди зміцнювала наш народ, яка давала сили чинити опір зовнішньому ворогові та долати труднощі повсякденного життя, сьогодні є вірою більшості нашого народу. І щоб було так, ми повинні цю віру не тільки зберігати в серцях, але й жити за цією вірою, роблячи добрі справи, молячись за владу і воїнство, зокрема про владу міста Москви.

Звичайно, молитися потрібно в першу чергу про те, щоб віра зміцнювалася в серцях молодого покоління, щоб ніякі спокуси, пов'язані з якоюсь кривизною розвитку людської цивілізації, а також з якоюсь відомою слабкістю молоді, не надломили велику традицію благочестя і любові до Бога, яка зберігається в нашому народові і яка була так переконливо явлена через відтворення Храму Христа Спасителя у Першопрестольному граді.

Допомагай Господь Президентові нашому, владі, воїнству, керівникам Москви, всім у владі сущим зберігати віру, неодмінно з'єднуючи її з любов'ю до Вітчизни і звершенням добрих справ на благо нашої країни та на благо наших ближніх. І, прямуючи вперед невідомим ще для нас історичним шляхом, сподіватимемося, що Господь за молитвами наших великих попередників, за добрими справами, які вони звершили, і нас усіх зміцнить у вірі, благочесті, любові до Вітчизни та Церкви нашої. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі