22 червня 2025 року, в Неділю 2-у після П'ятидесятниці, свято Усіх святих, що в землі Руській просіяли, День пам'яті та скорботи — 84-у річницю початку Великої Вітчизняної війни, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил  звершив  Божественну літургію в храмісвященномученика Власія, єпископа Севастійського, у Старій Конюшенній Слободі м. Москви. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви виголосив проповідь.

Дякую Вам, Ваше Високопреосвященство, і за добрі слова, і за образ угодника Божого, перед яким молилися, моляться і молитимуться багато руських людей.

А зараз я хотів би сказати кілька слів про початок Великої Вітчизняної війни. Страшна подія. економіці, а крім того, ворог розраховував на недостатній рівень народної солідарності. Адже що гріха таїти — нападу Німеччини передували роки репресій, і як багато ні в чому не винних людей були заслані, загинули у в'язницях і таборах! — аж надто багато помилок і навіть злочинів здійснив режим, який правив у нашій країні.

Але ось що дивно: ворог помилився! Так, у перші роки війни ми дійсно поступалися багато в чому — озброєнні, чисельності і рівні підготовки бійців, стратегічному плануванні. І не могли не поступатися, бо ворог пройшов через усю Європу, привласнив її економічний та військовий потенціал, набув величезного досвіду ведення сучасної війни, а потім перетнув рубежі нашої Вітчизни з повною впевненістю у швидкій перемозі. Але нічого не вийшло!

Виникає питання: може, у святці не подивився той, хто наказав наступати на Росію? Адже та неділя була Неділею Усіх святих, що в землі Руській просіяли. Однак, навіть якби ворог це знав, навряд чи взяв би до уваги. А ось народ наш сприйняв це як Божий знак.

Звичайно, доводилося відступати, як це не було гірко, адже не лише землі і промислові підприємства, але й народ опинявся під владою окупантів. кілометрах від Москви, вийшов на Волгу і стояв біля Сталінграда – країна справді була на волосок від загибелі.

Про ті події треба згадувати сьогодні, хоча, здавалося б, усе це не стосується церковного життя. Але ж Патріарший місцеблюститель митрополит Сергій, звичайно, не знаючи, як закінчиться війна, першого ж дня звернувся з посланням до всієї пастви, закликаючи стати на захист священних рубежів нашої Батьківщини. А до кого він звертався? Він звертався до єпископату, більша частина якого ще перебувала у в'язницях та таборах. Він звертався до настоятелів храмів, які були переважно закриті або зруйновані. Він звертався до всіх людей. І правильно зробив, що звернувся, посилаючись на великий подвиг наших святих, котрі захищали Батьківщину. А потім, ніби вторячи Патріаршому місцеблюстителю, і Верховний головнокомандувач Йосип Віссаріонович Сталін звернувся до народу з дивними словами: «Дорогі брати і сестри!»

А де ж слово товариші? Не було «товаришів», а були, справді, «брати і сестри». Тому що слово «товариш» поділяло людей на партійних і безпартійних, на тих, хто добре ставився до влади і тих, хто до влади ставився інакше, а слова «брати і сестри» об'єднували всіх.

Так починалися перші дні страшної війни — немов ковзанка прокотилася європейською частиною Росії. Дійшли до Пітера, тодішнього Ленінграда, до Москви і вийшли до берегів Волги —і що? Перемогли ми! Але чи можна цю перемогу відносити лише на рахунок здібностей полководців, які, безсумнівно, зробили величезний внесок у перемогу? Чи лише за рахунок мужності народу, хоча мужність відіграла величезну роль у перемозі? Ні, тому що наша перемога над супротивником, який багато разів перевершував нас, була Божим чудом. Саме так це сприймав віруючий народ, та й багато полководців, які стали православними, багато воїнів, які прийняли хрещення та йшли в атаку, осіняючи себе хресним знаменням. Іншими словами, ця скорбота, цей біль, ця національна трагедія стала поворотним моментом і в історії нашої Церкви, і в духовній історії нашого народу.

Правда, пізніше, божевільний, що став практично карикатурним, вождь заявляв, що до 1980 року буде побудований комунізм, а по телевізору покажуть «останнього попа». Я нерідко згадую цю особу — справді карикатурну, нікчемну, чиї задуми невдовзі зруйнувалися. І якщо вдивитися в нашу історію, ми побачимо, що милість Божа, Покров Пречистої Цариці Небесної перебувають над нашою землею, над нашою країною і, звичайно, над нашою Церквою. Згадуючи і страшні післяреволюційні роки, коли знищувалося все, що пов'язане з православною вірою, і роки Великої Вітчизняної війни, і найважчі роки правління божевільного правителя, який наказав покінчити до 1980 року з Церквою, ми не можемо не прославити Господа і не можемо не побачити руку Його Промислу. І, можливо, сказати тим, хто сумнівається: «А що вам ще потрібно на доказ того, що Господь з нами?» Не тому, що ми такі благочестиві, мудрі, освічені, а тому, що за нами — великий сонм святих людей, що в землі нашій просіяли, великий сонм мучеників, сповідників, які кров'ю своєю закарбували вірність Господу і Церкві. А хіба ця жертва могла пройти повз Божі очі? Ось у відповідь на все це і перемоги, і чудова зміна всього ладу життя нашого народу і нашої країни.

Говорю про це, щоб ніхто не забував минуле, щоб у кожного з нас вистачало сил дякувати Господу за сьогодення, щоб у важкі моменти нашого життя ми могли, дивлячись на історичний досвід, сказати: «Слава тобі, Господи, за все!» І дякувати Богові не лише за сьогодення, а й за весь найважчий історичний шлях, яким пройшли наша країна та наша Церква. А ми, люди ХХІ століття, які живуть у благополучний час, відвідують храми, повинні молитися — і за себе, і за попередні покоління, і за наш благочестивий народ, який, незважаючи ні на що, залишився православним. І наша Церква, мучениця і сповідниця, збереглася і продовжує звершувати свою рятівну місію в нашому народові.

Нехай Господь зберігає Церкву нашу, народ наш, країну нашу, православного Президента нашого Володимира Володимировича Путіна і всіх, хто сьогодні трудиться на благо Церкви і Батьківщини.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі