27 квітня 2025 року, в Неділю 2-у після Великодня, апостола Фоми, день Антипасхи, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя м. Москви. У богослужінні молилися, співали та прислужували у вівтарі діти підліткового віку. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Христос Воскрес! Усіх вас, дорогі владики, отці, брати, сестри, особливо дітей, молодь, сердечно вітаю з великим спасительним святом Божим — з Великоднем Господнім!

Світ, все людство ділиться не лише за національностями, культурою, громадянством, за майновими ознаками, але й за ще однією дуже важливою ознакою. Одні в Бога вірять, інші не вірять, і це явище не властиве не лише нашому часу. Так було завжди; про це і сьогоднішнє недільне читання з Євангелія (Ів. 20:19-31).

Апостол Фома не був серед учнів, яким явився Спаситель Воскреслий. Тому, коли йому сказали, що Господь воскрес і нам явився, Фома відповів: доки не доторкнуся до Нього, доки не вкладу свої пальці в Його виразки від цвяхів і в Його ребра, розтерзані страшним катуванням, не повірю. Чому так? А тому, що Фома не знав, як через віру може передаватися реальне знання, йому потрібен був досвід.

Ось на цій філософії, на цьому підході до життя ґрунтується наука. Наука не вірить у жодне явище — наука потребує доказів. І це правильно, адже наука досліджує реальний фізичний світ, який існує за відповідними фізичними законами, а тому щоб вивчити цей світ, потрібно знати його закони, і жодна віра в даному випадку не допоможе.

Але є й інший світ — це світ нашої душі. Він також реально існує, але ж ми спілкуємося не на основі якихось фізичних принципів — ми виявляємо свої почуття, під якими немає жодних законів фізики. Що таке любов? Ну ніхто ж не зумів вивести наукову формулу любові! Навіть якщо якийсь божевільний захоче це зробити, ніколи нічого не вийде. А це означає, що крім знання, на чому ґрунтується, і цілком справедливо, наука є ще інша сфера буття, в якій наука не присутня, тому що нездатна ні описати, ні зрозуміти, ні тим більше вивести її закони. І це не що інше, як сфера найглибшого і найзначнішого для людини — її внутрішнього, духовного життя, особливо яскравим свідченням якого є любов. А формули любові немає і бути не може.

Вже це має змусити людей невіруючих, але тих, хто любить один одного, запитати себе: звідки це все? Якщо повірити, що людська цивілізація заснована на страшному принципі виживання тих, хто сильніший, а саме так трактується поява і розвиток людської цивілізації з нерелігійної точки зору? Але стає страшно, якщо прийняти цей принцип, виключивши те, чого навчає нас Господь. «Виживає той, хто сильніший, і ніякого закону любові бути не може, а має бути закон боротьби за існування». І ми знаємо, що коли подібна філософія перемагала, в тому числі, на жаль, і в нашій багатостраждальній країні, наслідки були згубними для багатьох людей, що дуже послабило наше суспільне життя і принесло багато хвороб і скорбот.

Ось чому не може бути жодних сумнівів у тому, що віра в Бога є реальністю як ніщо інше. Вона з'явилася раніше, ніж будь-яка наука. Вона супроводжувала людську цивілізацію протягом усієї її історії. Саме віра спонукала людей на подвиги, на героїзм, на захист Батьківщини та ближніх своїх, що неймовірно важко обґрунтувати матеріалістичними переконаннями. «Чому я маю вмирати за когось? З якого дива? А що, моє життя гірше за життя інших? А чому я взагалі маю вмирати за якусь спільність людей, як би вона не називалася? Адже життя дається один раз!» І коли ми, відповідаючи на такі запитання, кажемо: «Ні, є цінності і є сили, які штовхають нас і Батьківщину захищати, і ближніх захищати, і життям своїм ризикувати, і життя своє віддавати», ми виходимо за межі матеріального, тому що в матеріальному світі таких законів немає.

Ось це і є найсильнішим обґрунтуванням того, що Господь є і що за Його законом, який був вкладений у природу людей, незважаючи на скорботи, гоніння, всякого роду скверну, зберігається і віра в буття Боже, у Його присутність у людській історії.

Сьогодні в нашій багатостраждальній благословенній країні відбувається особливе відродження віри. Ми пережили все, в тому числі так званий «науковий атеїзм», заперечення віри, не перераховуватиму, але, будучи цілком зрілим суспільством, з дуже значним історичним досвідом, ми як народ повертаємося до віри. Всі ви, мої дорогі, є свідченням цього: і діти, і молодь, і люди середнього і похилого віку — ми всі, люди XXI століття, разом стоїмо в цьому святому храмі, і я знаю, що ні в кого з нас немає сумніву, є Бог чи ні. Ми вірою своєю, життям своїм відповідаємо: так, Бог є, і просимо Господа, щоб ця віра охопила серця якнайбільшої кількості наших одноплеменників.

Досвід віри, який пропонує сьогоднішнє Євангельське читання, свідчить про те, що віра в якомусь сенсі більша за знання. Адже апостолу потрібно було торкнутися пальцями свого Учителя, щоб повірити, але Господь не підтримав це прагнення, і ми знаємо Його слова: «Блаженні, що не бачили, але повірили». Все це ще й ще раз свідчить про те, що нарівні зі знаннями, з наукою, з усім тим, що є результатом розумової діяльності людини, є сила, яка багато в чому перевершує інтелектуальну силу, — це сила віри. Адже наш народ здобував найбільші історичні перемоги, зокрема на полі бою, бо Бога закликав. Якщо хтось скаже: «Але ж у Радянському Союзі було багато невіруючих!» — я відповім: «Ні, на війні не було невіруючих!» Я спеціально питав фронтовиків: “А як там було з вірою?” Завжди відповідали так: «Замполіти казали, що Бога немає, але коли треба було вставати та йти в атаку, назустріч смерті, жодного невіруючого не було. Люди хрестилися, молилися і у Бога просили допомоги».

Але це були екстремальні умови, а ми з вами живемо зараз у дуже благополучних умовах, у яких наша країна ніколи не жила — і з погляду політичної безпеки, і з точки зору культурного розвитку, і, що для нас особливо важливо, з точки зору збереження нашої віри. І тому сьогодні ми повинні віддячувати Господу за Вітчизну нашу, за Президента нашого православного Володимира Володимировича Путіна, за владу, яка здебільшого або православна, або мусульманська, але це люди віруючі. Ми справді вийшли на новий виток нашого історичного розвитку, коли віра поєднується з матеріальним благополуччям, наукою, знаннями, освітою. І дай Боже, щоб ми більше не спотикалися об цих ідолів безбожжя, щоб ніякі ідеї, які абсолютно помилково пов'язуються з наукою, більше не спокушали свідомість нашої інтелігенції, освічених людей. Адже достатньо подивитися на наш вражаючий історичний шлях, щоб переконатися, що Божа рука була над нашим народом і над нашою країною.

І нехай допомагає всім нам Господь у ці Великодні дні зміцнитися у вірі, благочесті й поставити собі питання: «Так, до храму я іноді приходжу. А яке місце у моєму житті посідає віра?» І якщо вона займає скромне місце в житті, то потрібно обов'язково переглянути свої пріоритети, бо без віри, як каже слово Боже, не можна догодити Богові (Євр. 11:6). А що означає догодити Богові? Це означає очікувати та отримувати реальну допомогу від Господа на нашому життєвому шляху. Хай Господь допомагає всім нам саме так здійснювати свій життєвий шлях! Амінь. Христос Воскрес!

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі