29 квітня 2025 року, у вівторок 2-ї седмиці по Великодню, день Радониці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію та пасхальне поминання покійних в Архангельському соборі Московського Кремля. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Преосвященні владики! Дорогі отці, брати та сестри!

Всіх вас вітаю з цим чудовим днем, який ми називаємо прекрасним словом «Радониця». Це день, присвячений радості. Зазвичай радість пов'язують із земним благополуччям, з позитивними емоціями, з тим, що оточує нас, зігріваючи душу. А ось свято Радониці стосується не нас, а тих, хто жив до нас, з іменами яких пов'язана наша історична пам'ять.

Якщо ж по-справжньому подивитися на цю пам'ять, то, безперечно, в ній буде радість. Радість за видатних чоловіків і жінок, які очолювали нашу країну, які були віддані Господу і Святій Церкві та зробили так багато, що з удільного князівства, зовсім невеликого, Москва перетворилася на столицю великої Руської держави, яка зберігала віру в найважчих обставинах.

Народ наш православний був справді богоносцем — у тому сенсі, що зберіг православну віру. Навіть коли настали страшні безбожні переслідування, не порівняні ні з якими язичницькими римськими переслідуваннями, — коли не тільки вбивали за віру, але коли виривалося зі свідомості людей взагалі всяке позитивне ставлення до Бога і віри, — і тоді Господь не допустив духовної загибелі нашої Вітчизни. Напевно, ще й тому не допустив, що ті, хто лежить тут у трунах, хто творив велику Російську державу, хто зміцнював віру православну в народі нашому, молилися перед Богом, просячи Його скоротити час випробування і покарання народу нашого і країни нашої.

Цей час закінчився, але важко зрозуміти, як таке сталося. Адже не прийшли до влади якісь Богом освічені люди — зміни сталися з надр тієї безбожної влади, яка в духовному гніті тримала свій народ і свою країну. Як це пояснити? Пояснити неможливо, але саме з надр тієї влади — тому що іншої й не було — почався рух, який спричинив радикальні зміни в житті нашої держави. І ці зміни торкнулися як політики, зовнішньої і внутрішньої, як економіки — ці зміни відкрили шлях до справжнього відродження життя Руської Православної Церкви.

Ми з вами служимо в цьому історичному соборі — але хіба можна було уявити, що колись увійдемо сюди в церковних облаченнях? Хіба можна було уявити — принаймні тому поколінню, до якого належу я, та й багато хто з вас, — що колись слова, які ви зараз чуєте, будуть вимовлені з цього амвона? Адже все це не сон, не видіння — це дійсність. Милістю Своєю Господь справді змінив протягом нашого життя, і державного, і народного, так що сьогодні відроджується, і багато в чому вже відродилася, православна віра в людях, і одним із знаків такого відродження стали наші Великодні богослужіння в Кремлівських соборах.

Чому ж ми пройшли через страшні випробування безбожжя, зречення святинь? Та тому, що були покарані! Важко сказати, за що, але, мабуть, було за що. Адже не дуже дорожили наші попередники тим, що мали, і дуже легко повелися на абсолютно погану пропаганду. Здавалося б, тільки дітей малих може захопити казка про те, що варто лише розправитися з певною частиною народу — і заживемо справедливим щасливим життям. Але ж повірили в цю казку — і не просто повірили, а скільки вбили, знищили!

Такий урок для нашого народу, і ми повинні зрозуміти, що ніколи, ні за яких умов ми не повинні зрікатися Бога. Давайте просто запам'ятаємо ці слова і передамо нашим дітям і нашим онукам. Якщо не хочемо, щоб наступні покоління знову вмилися кров'ю, треба зберігати віру православну, а разом з нею — любов до Вітчизни і пам'ять, благоговійну пам'ять, про правителів землі Руської, про великих князів і княгинь, про царів і цариць і всіх інших, хто працею своїми зміцнював Вітчизну нашу і віру православну.

Сьогодні в цьому стародавньому соборі ми особливо молилися за Вітчизну нашу, за Президента нашого Володимира Володимировича, православну людину, за людей у ​​владі, багато з яких щирі, нелицемірні члени Православної Церкви, — але найбільше за весь наш народ, щоб ніколи більше ніякі смути, ніякі спокуси не затьмарили нашу національну самосвідомість і не відкинули більшість нашого народу від віри православної.

Нехай страшні уроки століття XX послужать тому, щоб наше покоління та майбутні покоління жили вже зовсім іншим життям, поєднуючи віру та знання, економічне та політичне процвітання країни зі зміцненням благочестя нашого народу. Якщо буде так, то Росія буде непереможною. Чому? А тому що в багатьох інших країнах зміцнюють політичну, військову складову, але допустили збіднення та руйнування віри, духовного життя народу. Нікого не засуджуємо, але ми не повинні піти таким шляхом, і нехай ніякі солодкоголосні промови більше не спокушають народ наш, як спокусили вони його на початку ХХ століття.

Будемо вірити і сподіватися, що молитвами святих благовірних царів і цариць, князів і княгинь, мучеників і сповідників Церкви нашої, видатних православних воєначальників та інших синів і дочок Вітчизни збереже Господь усіх нас у вірі православній, у любові до Батьківщини своєї, у вірності та готовності служити народу, країні та Церкві нашій. Амінь. Зі святом вітаю всіх вас! Христос Воскрес!

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі